Умови фінансування великих проєктів сьогодні значною мірою залежать від макроекономічної ситуації, доступності капіталу та рівня ризиків у країні. В Україні на ці процеси впливають воєнні ризики, обмежений доступ до зовнішніх ринків фінансування, висока вартість кредитних ресурсів і зміни в державній підтримці бізнесу.
У таких умовах компанії, які ініціюють інфраструктурні чи інші великі проєкти, змушені переглядати підходи до фінансування та шукати більш гнучкі юридичні й фінансові моделі.
Чому класичне проєктне фінансування працює обмежено
Ідеальна модель проєктного фінансування передбачає, що залучені кошти повертаються виключно за рахунок самого проєкту — без залучення основного бізнесу ініціатора (так званий «non-recourse»).
Проте в українських реаліях банки рідко готові брати на себе такий рівень ризику. Найчастіше вони вимагають:
- повного або часткового регресу (поручительство);
- додаткових гарантій від компаній групи;
- фінансової підтримки з боку власників проєкту.
Для бізнесу це означає: навіть якщо проєкт реалізується окремою компанією, ризики можуть поширюватися на всю групу.
Що може зробити ініціатор проєкту
Якщо уникнути регресу неможливо, ключове завдання — правильно його обмежити.
На практиці це означає необхідність домовитися з кредиторами про:
- чіткий обсяг відповідальності;
- форму та механізми надання підтримки;
- строки дії зобов’язань;
- умови, за яких така підтримка припиняється.
Грамотно побудована структура дозволяє уникнути ситуації, коли тимчасові труднощі в одному проєкті створюють критичне навантаження на весь бізнес.
Чому банки наполягають на гарантіях
З точки зору кредиторів, вимоги щодо підтримки з боку ініціатора є логічними. Власні інвестиції бізнесу в проєкт сигналізують про серйозність намірів і готовність нести ризики.
Якщо ж такої підтримки немає, банк змушений покладатися виключно на:
- активи проєктної компанії;
- її майбутні грошові потоки.
У нестабільному економічному середовищі це вважається високим ризиком, тому банки прагнуть «підсилити» проєкт додатковими гарантіями.
Як обмежити ризики для бізнесу
Юридично правильне структурування угоди дозволяє:
- захистити ключові активи основного бізнесу;
- обмежити відповідальність ініціатора чітко визначеними рамками;
- уникнути неконтрольованого зростання фінансових зобов’язань;
- забезпечити фінансову гнучкість компанії навіть у складні періоди.
Крім того, механізми спонсорської підтримки можуть бути побудовані таким чином, щоб діяти лише за певних умов і не створювати постійного навантаження на бізнес.
Висновок
У сучасних українських умовах фінансування великих проєктів майже завжди передбачає компроміс між інтересами бізнесу та кредиторів.
Однак правильний юридичний підхід дозволяє перетворити навіть складні умови фінансування на керований інструмент, який не ставить під загрозу весь бізнес, а навпаки – дає можливість реалізовувати масштабні проєкти з контрольованим рівнем ризику.
