На початку міжнародної співпраці сторони зазвичай говорять про ціну, строки поставки, якість товару та порядок розрахунків. Можливий конфлікт здається далеким і небажаним сценарієм, тому пункт про вирішення спорів нерідко погоджують останнім — швидко, без обговорення і за шаблоном з іншого договору.
Іноді в контракті залишається лише одна фраза: «Усі спори вирішуються міжнародним арбітражем».
Для бізнесу вона звучить достатньо зрозуміло. Для майбутнього арбітражного процесу — може не означати майже нічого.
Коли іноземний партнер не поставляє товар, затримує оплату або відмовляється виконувати свої зобов’язання, компанія вперше уважно перечитує цей пункт. І саме тоді з’ясовується, що сторони не визначили арбітражну установу, використали її неправильну назву, одночасно передали спори державному суду або погодили процедуру, якої не існує.
Один неточно сформульований абзац може перетворити зрозумілий комерційний спір на тривалу дискусію про те, хто взагалі має право його розглядати.
Арбітражне застереження працює лише тоді, коли виникає конфлікт
Арбітражне застереження — це домовленість сторін передати певні спори на розгляд міжнародного комерційного арбітражу, а не державного суду.
Поки контракт виконується, воно не впливає на щоденну роботу компанії. Його справжня цінність проявляється лише тоді, коли сторони вже не можуть домовитися.
Правильно сформульоване застереження дає бізнесу відповіді на ключові питання: хто розглядатиме спір, за якими правилами, у якій державі, якою мовою та скільки арбітрів ухвалюватимуть рішення.
Слабке застереження, навпаки, створює простір для заперечень. Боржник може стверджувати, що арбітраж не має компетенції, що сторони обрали іншу установу або що домовленість узагалі неможливо виконати.
У такому разі компанія витрачатиме час і кошти не на доведення основної вимоги, а на з’ясування того, чи може розгляд справи розпочатися.
«Міжнародний арбітраж» — це не назва установи
Одна з найпоширеніших помилок — зазначити в договорі, що спори передаються до «міжнародного арбітражу», не визначивши конкретну установу або правила арбітражу ad hoc.
Єдиного міжнародного арбітражного суду, який автоматично розглядає всі комерційні спори, не існує. У різних державах працюють окремі арбітражні інституції, кожна зі своїми правилами, системою призначення арбітрів і розрахунком витрат.
Сторони можуть обрати, наприклад, Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України — ICAC, арбітраж ICC, SCC, VIAC, LCIA або іншу установу. Вони також можуть домовитися про арбітраж ad hoc, який створюється спеціально для конкретного спору, часто за Арбітражним регламентом UNCITRAL.
Назву установи потрібно зазначати точно. Формулювання, у якому змішані назви двох різних організацій або використана неофіційна назва, може породити сумніви щодо справжнього наміру сторін.
Наприклад, словосполучення «Арбітражний суд Торгової палати у Стокгольмі» не завжди дозволяє однозначно визначити, чи мали сторони на увазі SCC, іншу установу або державний суд.
Арбітраж іноді намагається зберегти та виконати таку домовленість, встановивши реальну волю сторін. Але бізнес не повинен розраховувати, що майбутній склад арбітрів виправить те, що можна було чітко написати в договорі.
Коли один договір веде одночасно до суду й арбітражу
Ще складніша ситуація виникає, коли різні положення одного контракту суперечать одне одному.
В одному пункті сторони погоджують міжнародний арбітраж, а в іншому зазначають, що всі спори підлягають виключній юрисдикції судів певної держави. Іноді такі положення потрапляють до договору з різних шаблонів або додаються сторонами на різних етапах переговорів.
Після виникнення конфлікту кожен учасник обирає зручне для себе формулювання. Одна сторона подає позов до арбітражу, інша — звертається до державного суду або заперечує компетенцію арбітрів.
У результаті замість одного спору бізнес може отримати декілька паралельних процесів у різних країнах.
Судове та арбітражне застереження можуть співіснувати, якщо сторони свідомо розмежували їхню дію. Наприклад, основний спір передається до арбітражу, а звернення до державного суду допускається для отримання забезпечувальних заходів або примусового виконання рішення.
Але це розмежування має бути прямим і зрозумілим. Інакше положення, яке мало захистити сторони, стане джерелом додаткового конфлікту.
Місце арбітражу — це не адреса засідання
Сторони часто сприймають місце арбітражу як місто, до якого доведеться приїхати на слухання. Насправді це передусім юридичне поняття.
Місце, або seat of arbitration, визначає процесуальне право, яке регулює арбітраж, і державні суди, що можуть підтримувати процедуру або розглядати заяву про скасування рішення.
Якщо сторони обрали Відень місцем арбітражу, це не означає, що кожне засідання обов’язково проходитиме фізично у Відні. Слухання можуть відбуватися в іншому місці або дистанційно, але юридичний зв’язок провадження залишатиметься з Австрією.
Вибір місця арбітражу впливає на стабільність майбутнього рішення. Бізнесу важливо оцінити, наскільки законодавство відповідної держави підтримує арбітраж, як її суди ставляться до арбітражних угод і на яких підставах рішення може бути скасоване.
Не варто обирати місце лише тому, що воно географічно зручне або запропоноване іноземним партнером. Це рішення має бути частиною юридичної стратегії контракту.
Застосовне право і місце арбітражу — не одне й те саме
У міжнародних договорах легко змішати два різні питання: право, яке регулює комерційні відносини сторін, і право, яке застосовується до арбітражної процедури.
Наприклад, контракт може регулюватися правом України, тоді як місцем арбітражу сторони обрали Варшаву. У такому разі арбітри застосовуватимуть українське матеріальне право для оцінки договірних вимог, але процесуальне середовище арбітражу буде пов’язане з Польщею.
Якщо застосовне право взагалі не визначено, арбітражу доведеться встановлювати його на підставі відповідних колізійних правил. Це робить результат менш передбачуваним і може збільшити витрати сторін на юридичні висновки та експертів.
Особливої уваги потребує право, що регулює саме арбітражну угоду. У деяких спорах питання її дійсності може оцінюватися окремо від основного контракту. Тому міжнародні угоди зі значною вартістю потребують узгодженого підходу до всіх трьох елементів: матеріального права договору, місця арбітражу та права арбітражної угоди.
Один арбітр чи три
Кількість арбітрів безпосередньо впливає на вартість і тривалість провадження.
Один арбітр зазвичай означає простіше призначення, менші витрати та легше узгодження процесуального графіка. Три арбітри дають сторонам можливість брати участь у формуванні складу та можуть бути виправданими для технічно складних або особливо дорогих спорів.
Проте три арбітри не роблять рішення автоматично кращим. Для типової вимоги про стягнення заборгованості за поставлений товар така модель може виявитися непропорційно дорогою.
Сторони можуть установити різні підходи залежно від суми спору. Наприклад, передбачити одного арбітра для вимог до визначеного порогу й трьох — для більших справ. Але таке формулювання має бути узгоджене з регламентом обраної установи.
Якщо кількість арбітрів не визначена, застосовуватимуться відповідні арбітражні правила. Результат може відрізнятися від того, що сторони вважали економічно доцільним під час укладення договору.
Мова арбітражу впливає на бюджет більше, ніж здається
Мова провадження визначає, якою мовою подаватимуться процесуальні документи, допитуватимуться свідки, готуватимуться експертні висновки та складатиметься рішення.
Якщо сторони обирають англійську, але весь договір, листування й первинна документація існують українською, значну частину доказів доведеться перекладати. Для спору з тисячами сторінок витрати можуть бути суттєвими.
З іншого боку, вибір української мови для контракту з іноземною стороною може створити для неї аналогічні труднощі та стати предметом складних переговорів.
Рішення має враховувати не лише мову менеджерів, які підписують контракт, а й те, якою мовою реально створюватимуться документи під час його виконання.
Якщо договір укладено у двох мовних версіях, варто також визначити, яка з них має переважну силу у разі розбіжностей. Інакше арбітраж може початися зі спору про переклад одного речення, від якого залежить обсяг відповідальності.
Не всі спори потрібно передавати за одним правилом
Стандартне застереження зазвичай охоплює всі спори, що виникають із договору або у зв’язку з ним, включно з питаннями його укладення, дійсності, виконання, порушення та припинення.
Такий широкий підхід зменшує ризик того, що частина вимог залишиться поза арбітражем. Але у складних проєктах одного речення може бути недостатньо.
Будівництво, спільне підприємство або міжнародна інвестиційна угода часто оформлюються декількома взаємопов’язаними договорами. Якщо кожен із них містить різне застереження, один комерційний конфлікт може розпастися на кілька процесів.
Наприклад, договір поставки передбачає арбітраж ICC у Парижі, сервісна угода — ICAC у Києві, а гарантія взагалі передає спір державним судам. У разі комплексного порушення компанії доведеться окремо доводити вимоги до постачальника, сервісної компанії та гаранта.
Тому під час структурування групи договорів необхідно перевірити сумісність застережень, можливість об’єднання вимог і залучення декількох сторін. Арбітражна архітектура має відповідати архітектурі самої угоди.
Застереження не повинно створювати нерівність між сторонами
Іноді сильніша сторона пропонує положення, яке залишає їй ширший вибір способу захисту. Наприклад, постачальник може звертатися або до суду, або до арбітражу, тоді як покупець має право лише на один із цих варіантів.
Такі асиметричні застереження по-різному оцінюються в різних юрисдикціях. У певних державах вони визнаються, в інших можуть викликати питання щодо рівності сторін, визначеності або взаємності домовленості.
Якщо майбутнє рішення доведеться виконувати в кількох країнах, положення потрібно оцінювати не лише з погляду права договору. Важливо врахувати ставлення судів держав, де розташовані активи контрагента.
Перевага, яку сторона отримує під час переговорів, може виявитися ілюзорною, якщо через неї арбітражна угода стане вразливою на стадії виконання.
Чи можна виправити застереження після підписання договору
Поки між сторонами зберігаються робочі відносини, дефектне застереження можна змінити додатковою угодою. Це найпростіший і найнадійніший шлях.
Таку перевірку варто проводити не лише перед підписанням нового контракту, а й під час перегляду чинних міжнародних договорів. Особливо якщо зростає заборгованість, змінюється структура групи контрагента або виконання угоди стає нестабільним.
Після виникнення спору домовитися складніше, але іноді все ще можливо. Сторони можуть укласти окрему арбітражну угоду, визначивши порядок розгляду вже наявного конфлікту. Проте боржник, якому вигідне затягування, навряд чи добровільно погодиться на ефективну процедуру.
Якщо змінити застереження неможливо, юристу доведеться оцінити, чи можна встановити реальний намір сторін, яка частина домовленості залишається працездатною та чи існують альтернативні підстави для звернення до суду.
Не кожна неточність робить арбітражну угоду недійсною. Але кожна створює додатковий ризик, вартість якого бізнес відчує вже після порушення договору.
Рішення має бути не лише отримане, а й виконане
Міжнародний арбітраж обирають, зокрема, через можливість виконувати рішення за кордоном. Нью-Йоркська конвенція 1958 року створює міжнародну систему визнання та виконання іноземних арбітражних рішень.
Проте на стадії виконання боржник може посилатися на недійсність арбітражної угоди, відсутність належного повідомлення, вихід арбітрів за межі домовленості сторін або порушення публічного порядку.
Саме тому якість застереження важлива не лише на початку спору. Навіть якщо арбітраж визнав свою компетенцію та задовольнив позов, дефекти домовленості можуть знову стати предметом перевірки в державі, де кредитор шукає активи.
Правильне застереження повинно пройти весь шлях: забезпечити розгляд спору, витримати можливу процедуру скасування і не створити зайвих перешкод для виконання рішення.
Хороше застереження не робить договір конфліктним
Бізнес іноді уникає детального обговорення арбітражу, побоюючись, що це продемонструє недовіру до партнера. Насправді все навпаки.
Чітке застереження не означає, що сторони очікують конфлікту. Воно означає, що вони не хочуть витрачати роки на визначення правил, якщо конфлікт усе-таки виникне.
Для української компанії, яка працює з іноземним контрагентом, цей пункт є частиною управління ризиками нарівні з перевіркою партнера, гарантією платежу або страхуванням поставки.
Рекомендоване застереження ICAC пропонує передавати на його розгляд усі спори, розбіжності та вимоги, що виникають із контракту або у зв’язку з ним, відповідно до Регламенту установи. Сторони можуть додатково погодити матеріальне право, кількість арбітрів, місце й мову провадження.
Аналогічні модельні формулювання публікують й інші арбітражні інституції. Використання офіційної рекомендованої клаузули значно безпечніше, ніж створення гібридного тексту з кількох випадкових шаблонів.
Один абзац вартий окремих переговорів
Під час укладення міжнародного договору арбітражне застереження може здаватися другорядною юридичною деталлю. Коли виникає спір, воно фактично визначає всю дорогу до стягнення.
Саме цей абзац вирішує, де проходитиме процес, скільки він може коштувати, якою мовою доведеться доводити свою позицію і чи матиме майбутнє рішення перспективу виконання.
Тому арбітражне застереження не варто залишати на кінець переговорів або бездумно переносити з попереднього контракту. Воно має враховувати суму й характер угоди, структуру сторін, місце розташування активів і реальні сценарії порушення.
Успішний міжнародний спір починається не з позовної заяви. Він починається в момент, коли сторони ще довіряють одна одній достатньо, щоб чесно домовитися про правила на випадок, якщо ця довіра зникне.
Матеріал має загальноінформаційний характер і підготовлений станом на 22 січня 2026 року. Текст арбітражного застереження необхідно адаптувати до конкретного контракту, обраної установи, місця арбітражу та юрисдикцій, у яких може виконуватися рішення.
