Компанія може мати підписаний договір, беззаперечні документи про поставку та чітко визначену суму боргу. Але якщо до моменту завершення міжнародного арбітражу контрагент виведе кошти, продасть нерухомість або переведе операційну діяльність на іншу юридичну особу, перемога залишиться лише рішенням на папері.
Саме тому міжнародний спір потрібно оцінювати не тільки з погляду того, чи має бізнес сильну правову позицію. Не менш важливе питання — за рахунок яких активів виконуватиметься майбутнє рішення.
Арбітражне провадження потребує часу. Сторони мають подати процесуальні документи, сформувати склад арбітрів, надати докази, допитати свідків та експертів. Навіть ефективна процедура не завжди здатна випередити боржника, який цілеспрямовано готується залишити компанію без майна.
Забезпечувальні заходи допомагають зберегти практичний сенс спору. Вони не вирішують справу наперед і не гарантують стягнення, але можуть не дозволити іншій стороні зробити майбутнє рішення безрезультатним.
Арбітражне рішення має цінність лише тоді, коли його можна виконати
Коли іноземний партнер не виконує контракт, перша реакція кредитора зазвичай зосереджена на сумі боргу та доказах порушення. Пошук активів часто відкладають до завершення справи.
На практиці це може бути запізно.
За час розгляду боржник здатен змінити структуру бізнесу, передати контракти пов’язаній компанії, погасити внутрішньогрупові позики, продати ліквідне майно або спрямувати платежі клієнтів на нові рахунки. Формально юридична особа продовжить існувати, але стягувати з неї буде нічого.
Не кожна зміна в бізнесі відповідача є недобросовісним виведенням активів. Компанія може продавати майно в межах звичайної діяльності, залучати фінансування або проводити реструктуризацію. Забезпечувальні заходи не повинні паралізувати її роботу лише тому, що між сторонами виник спір.
Тому кредитору необхідно показати не тільки наявність вимоги, а й реальний ризик того, що без термінового втручання виконання майбутнього рішення стане неможливим або суттєво ускладниться.
Загального припущення «боржник може щось продати» зазвичай недостатньо. Потрібні конкретні факти: зміна власників, закриття рахунків, виставлення майна на продаж, передання діяльності новій компанії, відмова надати погоджене забезпечення або інші дії, що свідчать про підготовку до виведення активів.
Пошук активів має починатися до подання позову
Сильна стратегія забезпечення починається з розуміння того, де фактично знаходиться майно контрагента.
Країна реєстрації компанії не завжди є головною державою для майбутнього виконання. Боржник може бути зареєстрований у Нідерландах, мати банківські рахунки у Швейцарії, нерухомість у Польщі, товарні запаси в Німеччині та дебіторів у декількох інших країнах.
Пошук має охоплювати не лише очевидні активи. Для стягнення можуть бути важливими корпоративні права, права вимоги до клієнтів, платежі за поточними контрактами, частки у спільних підприємствах, судові вимоги самого боржника, інтелектуальна власність або товар, який перебуває у третіх осіб.
На цьому етапі необхідно також розуміти структуру групи. Дорогий бренд і реальний бізнес можуть належати холдинговій компанії, тоді як договір підписаний із торговельною «оболонкою», яка не володіє значним майном.
Сам факт належності компаній до однієї групи зазвичай не дозволяє автоматично стягнути борг з материнської або сестринської структури. Але аналіз внутрішньогрупових операцій може показати, куди переміщуються кошти і чи існують підстави оскаржувати певні правочини або залучати інших осіб.
Проводити пошук потрібно законними способами, дотримуючись вимог щодо конфіденційності, персональних даних і допустимості доказів. Матеріал, отриманий із сумнівного джерела, може створити для заявника більше проблем, ніж користі.
Що можуть зберегти забезпечувальні заходи
Зміст заходу залежить від характеру спору і того, що саме потрібно захистити до рішення.
У грошовій вимозі основною метою може бути збереження активів у межах суми позову. У корпоративному спорі — недопущення зміни контролю або продажу частки. У конфлікті щодо поставки унікального обладнання — заборона передавати його третій особі. У технологічному проєкті — збереження вихідного коду, документації або доступу до системи.
Арбітражний трибунал може вимагати від сторони зберігати статус-кво, не відчужувати певне майно, надати фінансове забезпечення, зберегти докази або утриматися від дій, які посилять конфлікт.
Проте захід має бути пов’язаний із предметом спору та співмірним із вимогами. Арешт майна на 20 мільйонів доларів за позовом на один мільйон навряд чи виглядатиме збалансовано. Так само складно виправдати повне блокування рахунків операційної компанії, якщо мету можна досягти менш обтяжливим способом.
Заявнику потрібно пояснити, чому саме цей захід необхідний, чому ситуація є терміновою та чому потенційна шкода від його невжиття перевищує незручності для відповідача.
Хто може надати захист до формування трибуналу
На початку спору склад арбітражу ще не сформований. Призначення арбітрів може тривати декілька тижнів або довше, а ризик виведення майна може бути негайним.
Деякі арбітражні регламенти передбачають механізм надзвичайного арбітра. Він дозволяє стороні звернутися по терміновий захід до формування основного складу.
За Правилами арбітражу ICC 2021 року надзвичайний арбітр призначається у стислі строки, а його рішення оформлюється наказом. Така процедура може бути корисною, якщо потрібно терміново зберегти майно, докази або чинний стан відносин.
Однак можливість звернення залежить від тексту арбітражної угоди, дати її укладення, погоджених правил і того, чи не виключили сторони застосування відповідного механізму.
Рішення надзвичайного арбітра також не є остаточним. Після формування трибуналу воно може бути змінене, скасоване або замінене іншим заходом.
Найважливіше питання полягає у практичному виконанні. Сторона, яка добровільно дотримується арбітражної угоди, може виконати наказ. Але якщо потрібен примус щодо банку, реєстратора або іншої третьої особи, часто необхідна участь державного суду.
Чому державний суд не суперечить арбітражу
Поширена помилка — вважати, що після погодження арбітражу сторони взагалі не можуть звертатися до державних судів.
Насправді арбітраж і суд можуть доповнювати один одного. Арбітри вирішують спір по суті, тоді як державний суд має владні повноваження накласти арешт, заборонити реєстраційну дію або застосувати інший захід, обов’язковий для третіх осіб.
Стаття 9 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» передбачає, що звернення сторони до суду до або під час арбітражного розгляду з проханням про забезпечувальні заходи не є несумісним з арбітражною угодою.
Українське процесуальне законодавство також дозволяє забезпечувати вимоги, які передані або будуть передані на розгляд міжнародного комерційного арбітражу. Водночас заявник повинен показати існування арбітражної угоди, намір розпочати або факт початку провадження, зміст вимоги, терміновість і зв’язок обраного заходу з майном чи особами в Україні.
Подібна логіка діє в багатьох інших державах, але процедура суттєво відрізняється. У країні, де знаходиться актив, можуть існувати власні вимоги до доказів, підсудності, зустрічного забезпечення та повідомлення відповідача.
Тому міжнародна стратегія нерідко передбачає арбітраж в одній державі й забезпечувальні процеси в кількох інших.
Іноді боржника не можна попереджати заздалегідь
Якщо відповідач дізнається про заяву до накладення арешту, він може встигнути переказати кошти або продати актив. Через це в окремих юрисдикціях термінові заходи можуть застосовуватися без попереднього повідомлення іншої сторони.
Такий порядок є винятковим, адже суд або арбітр ухвалює тимчасове рішення, не вислухавши відповідача. Від заявника вимагається особлива добросовісність і повне розкриття всіх істотних обставин, включно з фактами, які можуть не підтримувати його позицію.
Спроба приховати незручний документ або перебільшити ризик може призвести до швидкого скасування заходу, покладення витрат і відповідальності за завдані збитки.
Крім того, навіть захід, ухвалений без повідомлення, не залишається таким назавжди. Відповідач отримує можливість надати заперечення та вимагати його перегляду.
Тому ефект несподіванки має сенс лише тоді, коли заявник підготував переконливі докази і готовий захищати захід одразу після його застосування.
Зустрічне забезпечення захищає іншу сторону
Арешт рахунків або заборона розпоряджатися майном може завдати відповідачу значної шкоди, особливо якщо позов згодом буде відхилено.
Для збереження балансу суд або арбітраж може вимагати від заявника надати зустрічне забезпечення. Це може бути грошова сума, банківська гарантія або інший інструмент, за рахунок якого компенсуватимуться можливі збитки відповідача.
Регламент ICAC передбачає забезпечувальні заходи, принцип їх співмірності, можливість зміни чи скасування, а також зустрічне забезпечення й відповідальність за збитки.
Для бізнесу це означає, що термінова заява потребує не лише юридичних аргументів, а й фінансової готовності. Компанія може отримати бажаний захід, але повинна буде швидко зарезервувати значну суму або організувати гарантію.
Такі витрати слід включати до бюджету спору заздалегідь. Інакше заявник витратить час на підготовку, але не зможе виконати умову, від якої залежить набрання заходом чинності.
Замороження активів не дає права власності на них
Арешт або інше обмеження не означає, що актив автоматично переходить кредитору або резервується виключно для нього.
Мета забезпечення — не допустити зникнення майна та зберегти можливість виконання. Після отримання арбітражного рішення кредитору все одно доведеться пройти процедуру його визнання та примусового виконання у відповідній державі.
Крім того, актив може бути обтяжений заставою, арештований на користь іншого кредитора або входити до конкурсної маси в процедурі неплатоспроможності. Пріоритет вимог визначатиметься місцевим правом.
Тому сам факт арешту не замінює аналізу того, кому належить майно, які права мають інші кредитори та чи вистачить його вартості для реального стягнення.
Особливо обережно потрібно ставитися до активів пов’язаних компаній. Арештувати майно материнської структури за боргом дочірньої компанії не можна лише через спільного власника або бренд. Потрібна окрема правова підстава, яка дозволяє пов’язати актив із відповідачем або відповідальністю за вимогою.
Не кожен ризик потребує арешту
Забезпечувальні заходи є сильним інструментом, але їх використання може загострити конфлікт і фактично припинити комерційні відносини.
Іноді проблему можна вирішити менш агресивно. Боржник може погодитися надати банківську гарантію, внести кошти на ескроу-рахунок, передати актив у заставу або письмово зобов’язатися не відчужувати певне майно протягом переговорів.
Такі домовленості мають бути юридично виконуваними. Простого листа директора про намір «не виводити активи» недостатньо, якщо структура компанії дозволяє легко змінити власника чи місце зберігання майна.
Добровільне забезпечення може зменшити витрати та зберегти можливість врегулювання. Але переговори не повинні давати боржнику час для дій, від яких кредитор намагається захиститися.
Тому пропозицію забезпечення варто оцінювати разом із фактичними ознаками ризику. Якщо активи вже продаються, покладатися лише на обіцянки небезпечно.
Помилка в моменті може коштувати більше, ніж слабкий позов
Надто раннє звернення може бути відхилене через відсутність доказів реальної загрози. Надто пізнє — втратити сенс, тому що майно вже перейшло до інших осіб.
Особливо важливим є момент повідомлення про претензію. У звичайній ситуації детальний лист може допомогти сторонам домовитися. Якщо контрагент перебуває у фінансовій кризі або вже виводить активи, претензія попередить його про майбутній процес.
Це не означає, що переговори потрібно ігнорувати. Але до початку відкритої комунікації варто хоча б попередньо визначити активи, оцінити ризик їх втрати та зрозуміти, у яких юрисдикціях можна отримати терміновий захист.
У міжнародному спорі послідовність дій іноді важливіша за їхню швидкість. Спочатку компанія повинна зрозуміти, що саме потрібно зберегти, потім підготувати докази — і лише після цього діяти відкрито.
Забезпечення вимоги — це окремий міжнародний проєкт
Якщо активи розташовані в декількох державах, однієї заяви може бути недостатньо. Кожна країна застосовуватиме власні правила, вимагатиме місцевих юристів, перекладів, доказів і, можливо, зустрічного забезпечення.
Рішення арбітра про тимчасові заходи також не всюди виконується однаково. У деяких юрисдикціях воно може отримати судову підтримку, в інших практичніше одразу звертатися до місцевого суду.
Саме тому стратегія має координуватися з одного центру. Позиція в арбітражі, заяви до національних судів і майбутнє виконання не повинні суперечити одне одному.
Якщо в одній державі компанія стверджує, що боржник терміново виводить усе майно, а в арбітражі одночасно повідомляє про стабільні переговори та відсутність ризику, така непослідовність послабить довіру до вимоги.
Забезпечувальна стратегія — це не набір окремих арештів. Це єдина карта руху від порушеного договору до фактичного отримання коштів.
Перемога починається зі збереженого активу
Міжнародний арбітраж дає бізнесу можливість отримати незалежне й обов’язкове рішення. Але арбітри не можуть повернути майно, яке зникло задовго до завершення справи.
Тому перед поданням позову варто відповісти не лише на питання «чи маємо ми право?», а й на значно практичніше: «що залишиться у боржника, коли ми виграємо?»
Пошук активів, оцінка ризику, правильно обраний забезпечувальний захід і координація з державними судами дозволяють зберегти економічний сенс процесу.
Це не гарантує стягнення і не замінює сильної позиції по суті. Але без цього навіть найкраще арбітражне рішення може виявитися документом, який підтверджує правоту компанії — і водночас не повертає їй жодної гривні.
У міжнародному спорі контроль над ситуацією починається не з фінального рішення. Він починається з активу, який вдалося зберегти до його ухвалення.
Матеріал має загальноінформаційний характер і підготовлений станом на 24 березня 2026 року. Можливість отримання та виконання забезпечувальних заходів залежить від арбітражної угоди, регламенту, місця арбітражу та законодавства держав, у яких перебувають активи.
