Арбітражне застереження часто залишається одним із найкоротших розділів міжнародного договору. Сторони погоджують ціну, строки поставки, порядок розрахунків і відповідальність, а спосіб вирішення майбутнього спору визначають декількома реченнями наприкінці документа.
Поки контракт виконується, цього може здаватися достатньо. Проблеми починаються тоді, коли іноземний покупець не сплачує за товар, партнер блокує корпоративне рішення, гарант відмовляється відповідати за боржника або сторони по-різному розуміють, який саме арбітраж вони обрали.
У цей момент з’ясовується, що застереження не охоплює частину вимог, назва арбітражної установи зазначена неточно, пов’язані договори передбачають різні способи вирішення спорів, а обов’язкові переговори перед арбітражем не мають ані строку, ані зрозумілої процедури.
Реформа міжнародного комерційного арбітражу, яка відбулася в Україні у 2026 році, розширила можливості бізнесу. Проте вона не виправила автоматично недоліки вже підписаних договорів. Навпаки, нові правила стали приводом повернутися до старих застережень і перевірити, чи відповідають вони сучасній структурі операцій.
Що змінила арбітражна реформа
21 травня 2026 року набрав чинності Закон України № 4856-IX щодо розширення компетенції міжнародного арбітражу. Однією з його ключових новел стало ширше визначення міжнародного характеру спору.
Раніше можливість передати спір до міжнародного комерційного арбітражу значною мірою пов’язувалася з тим, що комерційне підприємство хоча б однієї зі сторін знаходилося за кордоном, або з особливим статусом підприємства з іноземними інвестиціями.
Тепер міжнародний характер правовідносин може підтверджуватися й іншими обставинами. Зокрема, сторони можуть прямо визначити, що предмет арбітражної угоди пов’язаний більше ніж з однією державою. Значення також можуть мати місце арбітражу, місце виконання істотної частини зобов’язань або держава, з якою предмет спору має найбільш тісний зв’язок.
Практично це означає, що можливість звернення до міжнародного арбітражу може з’явитися й у спорі між двома українськими компаніями, якщо їхні відносини мають належний міжнародний елемент. Наприклад, виконання договору пов’язане з будівництвом об’єкта за кордоном, постачанням обладнання до іншої держави, міжнародним фінансуванням або реалізацією спільного транскордонного проєкту.
Закон також передбачив можливість розгляду міжнародним комерційним арбітражем окремих інвестиційних спорів за участю інвестора та держави, її органів, установ або міжурядової організації. Як зазначає МКАС при ТПП України, зміни наближають українське регулювання до підходів Типового закону ЮНСІТРАЛ.
Для бізнесу особливо важливо, що положення про розширення компетенції поширюються також на арбітражні угоди, укладені до набрання Законом чинності. Отже, аналізувати потрібно не лише нові контракти.
Нові можливості не змінюють текст старого договору
Реформа розширила коло спорів, які можуть бути передані до міжнародного арбітражу. Але вона не дописує замість сторін арбітражне застереження.
Якщо договір містить нечітке посилання на «міжнародний арбітраж у Києві», із такого формулювання не завжди зрозуміло, чи сторони обрали Міжнародний комерційний арбітражний суд при ТПП України, іншу установу або арбітраж ad hoc.
Не вирішує закон і проблему надто вузького формулювання. Застереження може поширюватися лише на спори щодо виконання конкретного договору, але не охоплювати вимоги про його недійсність, припинення, повернення безпідставно отриманих коштів або відшкодування позадоговірних збитків.
У результаті частину вимог доведеться розглядати в арбітражі, а частину — у державному суді. Для компанії це означає два процеси, додаткові витрати й ризик отримати рішення, які по-різному оцінюють ті самі події.
Тому перегляд договорів має починатися не з механічної заміни одного шаблону іншим, а з розуміння, які конфлікти реально можуть виникнути в конкретній бізнес-моделі.
Особливої уваги потребують пов’язані договори
Сучасна міжнародна операція рідко оформлюється одним документом. Поставка може супроводжуватися договором перевезення, гарантією материнської компанії, заставою, ліцензійною угодою, сервісним контрактом і домовленостями з дистриб’ютором.
У корпоративних та інвестиційних проєктах структура ще складніша. Окремі положення містяться в договорі купівлі частки, корпоративному договорі, статуті, опціоні, договорі фінансування та забезпечувальних документах.
Якщо кожен із цих документів готувався окремо, способи вирішення спорів можуть не збігатися. Основний договір направляє сторони до МКАС при ТПП України, гарантія — до господарського суду, а корпоративна угода передбачає арбітраж ICC із місцем розгляду у Варшаві.
Коли виникає один комерційний конфлікт, він розпадається на декілька проваджень. Боржник може заперечувати проти об’єднання вимог, гарант — стверджувати, що не є стороною арбітражної угоди, а різні суди та трибунали — отримати повноваження оцінювати пов’язані обставини.
Саме тому перевіряти потрібно не окреме застереження, а всю договірну архітектуру операції. Важливо встановити, чи сумісні положення різних документів, чи охоплені гаранти та інші залучені особи і чи дозволяють обрані правила розглядати пов’язані вимоги в межах одного провадження.
Місце арбітражу — це не адреса слухання
Одна з поширених помилок полягає у сприйнятті місця арбітражу як міста, до якого сторонам доведеться приїхати на засідання.
Насправді місце арбітражу визначає його юридичну належність. Від нього залежить, законодавство якої держави регулюватиме процедуру, які суди зможуть підтримувати арбітраж, застосовувати забезпечувальні заходи та розглядати заяву про скасування рішення.
Саме слухання при цьому може відбуватися дистанційно або в іншому місті.
Так само не слід змішувати право, що застосовується до основного договору, право арбітражної угоди та регламент обраної установи. Це різні елементи. Якщо сторони погодили українське матеріальне право, арбітраж ICC і місце арбітражу у Відні, кожне з цих положень виконує окрему функцію.
Нечіткість не завжди робить застереження недійсним, але майже завжди створює простір для процесуального спору. Сторона, яка не зацікавлена у швидкому розгляді, використає цей простір для оскарження компетенції, затягування процедури або спротиву виконанню рішення.
Переговори до арбітражу не повинні перетворюватися на пастку
Багато контрактів передбачають, що до звернення в арбітраж сторони повинні провести переговори, направити претензію або спробувати медіацію. Така конструкція може допомогти врегулювати спір без повного процесу.
Проте формулювання на кшталт «сторони повинні докласти всіх зусиль для мирного вирішення» не дає відповіді, коли переговорний етап вважається завершеним.
Якщо договором не визначено форму повідомлення, строк для відповіді та момент, після якого дозволено подавати позов, відповідач може заявити, що позивач звернувся до арбітражу передчасно. Особливо небезпечно, коли переговорна процедура триває невизначений час, а строк позовної давності продовжує спливати.
Доарбітражний етап має давати бізнесу можливість домовитися, але не повинен дозволяти одній стороні безкінечно блокувати початок провадження.
Які договори варто перевірити насамперед
Починати доцільно з контрактів, у яких потенційний спір може суттєво вплинути на ліквідність або операційну діяльність компанії. Це довгострокові договори поставки, будівництва, перевезення, дистрибуції, ліцензування, спільного підприємництва та фінансування.
Окремої уваги потребують договори між українськими компаніями, якщо товар, місце виконання, фінансування, актив або сам проєкт пов’язані з іншою державою. Саме для таких відносин реформа могла відкрити можливості, яких сторони не враховували під час підписання документа.
Також варто повернутися до контрактів, які неодноразово змінювалися. Додаткові угоди можуть істотно трансформувати комерційну модель, не змінюючи старого положення про спори. Застереження, яке відповідало початковій поставці, може виявитися непридатним після появи ексклюзивної дистрибуції, фінансування або корпоративної участі.
Нарешті, перевірка потрібна після реорганізації, відступлення права вимоги, заміни сторони чи входження нового інвестора. Питання про те, хто саме пов’язаний арбітражною угодою, не варто залишати до моменту подання позову.
Перегляд не завжди означає внесення змін
Не кожне чинне застереження потрібно переписувати. Якщо воно чітко визначає арбітражну установу, охоплює належне коло спорів і сторін, узгоджується з іншими документами та відповідає реальній структурі операції, втручання може бути зайвим.
Однак бізнес повинен розуміти, чому положення працює.
Результатом перевірки може бути підтвердження чинної редакції, укладення додаткової угоди, уніфікація положень у групі пов’язаних контрактів або розроблення нового стандарту для майбутніх операцій.
Важливо врахувати й переговорну позицію. Коли конфлікт уже виник, контрагент навряд чи погодиться змінити порядок вирішення спору на користь іншої сторони. Тому найкращий момент для перегляду — період нормального виконання договору, коли сторони ще зацікавлені у передбачуваних правилах.
Сильна позиція формується до першої претензії
Реформа 2026 року зробила міжнародний арбітраж доступним для ширшого кола комерційних та інвестиційних спорів. Для українського бізнесу це важлива можливість обирати нейтральний і професійний механізм захисту в операціях із міжнародним елементом.
Проте сама можливість звернутися до арбітражу ще не гарантує ефективного процесу.
Між підписанням контракту та виникненням спору можуть пройти роки. За цей час змінюються сторони, активи, маршрути поставок, джерела фінансування та географія проєкту. Арбітражне застереження повинно витримати ці зміни разом із договором.
Якщо компанія перевіряє його лише після порушення зобов’язання, вона вже працює з конструкцією, яку не може виправити самостійно.
Саме тому перегляд арбітражних положень — це не формальна юридична ревізія. Це спосіб заздалегідь визначити, де, за якими правилами та з яким практичним результатом бізнес захищатиме свої права, коли звичайні переговори більше не працюватимуть.
Матеріал має загальноінформаційний характер і підготовлений станом на 18 вересня 2026 року. Можливість передачі конкретного спору до міжнародного комерційного арбітражу залежить від характеру правовідносин, складу сторін, змісту арбітражної угоди, застосовного права та обраного місця арбітражу.
