Значна частина українського бізнесу працює не на власних активах. Компанії орендують офіси, склади й виробничі приміщення, користуються автомобілями та обладнанням на умовах фінансового лізингу, встановлюють власні виробничі лінії на чужих майданчиках і вкладають кошти в поліпшення орендованої нерухомості.
Після ракетного удару або атаки безпілотників одна подія може одночасно завдати збитків кільком особам. Власник втрачає або пошкоджує майно. Орендар не може продовжувати діяльність, несе витрати на евакуацію та відновлення, втрачає товар і прибуток. Лізингоодержувач залишається з платіжними зобов’язаннями щодо техніки, якої фактично більше немає. Страхова компанія після виплати також може отримати право вимоги в межах сплаченої суми.
Саме тому відповідь на запитання «хто має право вимагати відшкодування» не завжди обмежується визначенням власника. Спочатку потрібно розділити вартість самого майна і власні економічні втрати кожного учасника відносин.
Право користування не дорівнює праву вимагати повну вартість майна
Категорія C3.1 Міжнародного реєстру збитків для України охоплює пошкодження, знищення або втрату активів юридичних осіб, а також пов’язану з ними втрату прибутку, повну втрату бізнесу й інші прямі витрати. Заяви за цією категорією вже подаються в електронній формі через портал «Дія».
Водночас офіційні правила категорії C3.1 виходять із того, що заявник має підтвердити належність йому відповідного активу. Отже, коли зруйновано орендовану будівлю, базове право заявляти вимогу щодо її вартості належить власнику, а не компанії, яка лише користувалася приміщенням.
Сам факт тривалої оренди, сплати значного гарантійного платежу або фінансування ремонту ще не робить орендаря власником нерухомості. Якщо орендар включить до своєї вимоги повну ринкову вартість чужої будівлі, це створить ризик подвійного заявлення одного збитку та поставить під сумнів обґрунтованість усієї заяви.
Проте це не означає, що орендар узагалі не має власних вимог. У приміщенні могли перебувати його обладнання, меблі, товарні запаси, документи чи інші активи. Він міг оплатити невіддільні поліпшення, понести витрати на демонтаж, перевезення, тимчасову оренду іншого об’єкта або відновлення операційної діяльності. Через зупинення виробництва компанія могла втратити прибуток або контракти.
Такі втрати належать не власнику будівлі, а орендарю. Однак їх необхідно заявляти як окремі складові, не змішуючи з вартістю самого об’єкта нерухомості.
В орендних відносинах договір може змінити фінансовий результат
За загальним правилом статті 323 Цивільного кодексу України ризик випадкового знищення або пошкодження майна несе його власник, якщо інше не передбачено договором або законом. Водночас договір оренди може покладати на орендаря певні обов’язки щодо ремонту, страхування, охорони чи відновлення об’єкта.
Тому після пошкодження майна недостатньо перевірити лише витяг із реєстру прав. Необхідно проаналізувати весь договірний ланцюг: хто мав страхувати об’єкт, хто є вигодонабувачем, за чий рахунок проводиться капітальний ремонт, кому належать поліпшення та що відбувається з орендною платою, якщо користування приміщенням стало неможливим.
Частина шоста статті 762 Цивільного кодексу передбачає звільнення наймача від плати за весь час, протягом якого майно не могло використовуватися через обставини, за які він не відповідає. Але навіть ця норма не працює автоматично лише через факт повітряної атаки. Орендарю потрібно підтвердити, що об’єкт справді не міг використовуватися за призначенням, визначити відповідний період і своєчасно повідомити орендодавця.
Звільнення від орендної плати також не є відшкодуванням вартості пошкодженого майна. Це окремий наслідок неможливості користування об’єктом, який впливає на взаєморозрахунки сторін.
Поліпшення орендованого приміщення можуть стати окремим активом
Найбільше суперечок виникає тоді, коли орендар істотно інвестував у чужу нерухомість. Це можуть бути системи вентиляції, електричні мережі, холодильне обладнання, внутрішні конструкції, технологічні комунікації або повна адаптація приміщення під виробничі потреби.
Правова доля таких поліпшень залежить від договору, згоди власника, можливості їх відокремлення без пошкодження об’єкта та відображення витрат у бухгалтерському обліку. Частина обладнання може залишатися самостійним активом орендаря. Інші поліпшення можуть перейти до власника або створювати для орендаря лише право на компенсацію їхньої вартості.
Тому для формування вимоги важливо не просто назвати загальну суму вкладень, а відновити історію кожного суттєвого об’єкта: хто його придбав, оплатив і встановив, на чиєму балансі він обліковувався, чи було погодження орендодавця та кому він мав належати після припинення договору.
Платіжні документи самі по собі підтверджують витрати, але не завжди доводять право власності. Саме поєднання договору, актів виконаних робіт, накладних, інвентарних карток і бухгалтерських даних дозволяє визначити, хто має право включити відповідну позицію до своєї вимоги.
Фінансовий лізинг створює складнішу конструкцію
У фінансовому лізингу право власності та економічний ризик часто належать різним особам. Власником автомобіля, обладнання або іншого предмета залишається лізингодавець, тоді як майном користується та поступово сплачує його вартість лізингоодержувач.
Відповідно до статті 22 Закону України «Про фінансовий лізинг», з моменту передачі об’єкта у володіння та користування ризик його випадкового знищення, втрати або пошкодження переходить до лізингоодержувача.
Через це після знищення предмета лізингу може виникнути ситуація, коли юридичний титул має одна компанія, а основний фінансовий тягар несе інша. Лізингодавець залишається власником активу, але лізингоодержувач може бути зобов’язаний продовжувати платежі, компенсувати непокриту страховою виплатою частину вартості або профінансувати ремонт.
Визначати заявника лише за тим, хто фактично користувався майном або сплачував лізингові платежі, ризиковано. Потрібно окремо встановити:
- хто був власником об’єкта на дату пошкодження;
- до кого перейшов ризик його випадкового знищення;
- хто застрахував майно та визначений вигодонабувачем;
- яку частину вартості вже сплатив лізингоодержувач;
- які зобов’язання збереглися після втрати об’єкта;
- хто фактично оплатив ремонт, евакуацію або заміну техніки.
Результатом такого аналізу можуть бути дві різні вимоги. Лізингодавець обґрунтовує втрату належного йому майна, а лізингоодержувач — власні прямі витрати, платежі, пошкоджені активи, втрачений прибуток або інші економічні наслідки. Головне, щоб одна й та сама сума не була заявлена двічі.
Страхова виплата не повинна загубитися в розрахунку
Якщо пошкоджене майно було застраховане, необхідно перевірити не лише розмір виплати, а й перелік покритих нею втрат. Страховик міг компенсувати вартість ремонту, але не покрити простій підприємства, франшизу, втрату товарів або інші супутні витрати.
Отримання страхової чи іншої допомоги не обов’язково позбавляє компанію можливості заявити вимогу до Міжнародного реєстру збитків. Однак таку виплату необхідно розкрити та правильно врахувати в розрахунку. Заявлення повної вартості активу без віднімання вже отриманого відшкодування може бути сприйняте як спроба подвійної компенсації.
Окремо слід оцінити суброгацію: після страхової виплати право вимоги до відповідальної особи в межах сплаченої суми може перейти до страховика. Тому позиції власника, користувача, лізингодавця та страхової компанії мають бути узгоджені ще до подання заяв.
Документи сторін повинні складатися в одну історію
Орендодавець і орендар нерідко фіксують одну подію окремо та використовують різні описи пошкодженого майна. В одному акті обладнання зазначається як частина приміщення, в іншому — як власність орендаря. Одна сторона розраховує повну вартість відновлення, друга включає ті самі роботи до власних витрат.
Такі розбіжності послаблюють обидві вимоги.
Доцільно скласти спільний акт огляду із зазначенням власника кожної групи майна, окремо зафіксувати активи орендодавця, орендаря та третіх осіб, а також узгодити, хто замовлятиме експертну оцінку. До доказового пакета варто включити договори оренди або лізингу, акти приймання-передачі, документи про право власності, інвентарні відомості, фінансову звітність, страхові матеріали, фотографії до і після події та підтвердження фактичних витрат.
Міжнародний реєстр збитків прямо допускає використання договорів оренди, страхових документів, бухгалтерської звітності, фото- й відеоматеріалів, експертних висновків, актів ДСНС, матеріалів правоохоронних органів та інших доказів. Вирішальним буде не обсяг завантажених файлів, а їхня здатність послідовно підтвердити право заявника, факт шкоди, причинний зв’язок і заявлену суму.
Пошкодження орендованого або лізингового майна рідко створює лише одну вимогу. Власник може втратити сам актив, користувач — можливість вести діяльність, а страхова компанія — набути окреме право після здійснення виплати. Завдання юридичного структурування полягає не в тому, щоб обрати одного заявника замість усіх інших, а в тому, щоб правильно розмежувати їхні втрати.
Чим раніше сторони визначать, кому належить кожний актив і хто фактично поніс кожну частину збитків, тим меншим буде ризик подвійного заявлення, внутрішнього спору та втрати права на майбутнє відшкодування.
Матеріал має загальноінформаційний характер і не є індивідуальною юридичною консультацією. Перед поданням заяви необхідно окремо проаналізувати договір оренди або фінансового лізингу, умови страхування, правовий статус кожного активу та актуальні правила відповідного компенсаційного механізму.
