Боржник не завжди зустрічає банкрутство з активами, які можна продати та спрямувати на погашення вимог кредиторів. Нерідко до моменту відкриття процедури нерухомість уже переоформлена, обладнання продане пов’язаній компанії, майнові права відступлені, а кошти перераховані за договорами, економічний зміст яких складно встановити.
У результаті юридична особа формально продовжує існувати, але майна, за рахунок якого кредитори могли б отримати виконання, у неї майже не залишається.
Саме для таких ситуацій законодавство про банкрутство передбачає можливість оскаржувати правочини та майнові дії боржника. Мета цього механізму полягає не в покаранні за будь-яку невигідну угоду. Головне завдання — повернути до ліквідаційної маси активи, які вибули на шкоду кредиторам.
Для кредитора це часто має більше практичне значення, ніж саме судове рішення про стягнення боргу. Вимога може бути безспірною та включеною до реєстру, але без повернення майна вона залишиться лише цифрою в матеріалах справи.
Що таке фраудаторний правочин
Термін «фраудаторний» використовують щодо правочину, вчиненого боржником на шкоду кредитору. Зовні така операція може відповідати звичайній договірній конструкції: купівлі-продажу, позики, застави, відступлення права вимоги, дарування або внесення майна до статутного капіталу іншої компанії.
Проблема полягає не в назві договору, а в його меті та наслідках. Якщо після виникнення боргу компанія передає актив, зменшує свою платоспроможність і фактично унеможливлює стягнення, кредитор має підстави поставити добросовісність такої операції під сумнів.
Наприклад, підприємство продає склад пов’язаній компанії за ціною, що суттєво нижча за ринкову. Або передає обладнання в заставу для забезпечення боргу власника, не отримуючи жодної економічної вигоди. Інший поширений сценарій — відмова від дебіторської заборгованості, яку можна було реально стягнути.
Навіть договір, за яким передбачено оплату, може завдавати шкоди кредиторам, якщо кошти фактично не надходять, ціна є очевидно неспівмірною або отримана сума одразу виводиться з компанії.
Тому під час аналізу потрібно дивитися не лише на текст договору. Важливо дослідити рух коштів, фактичну передачу майна, зв’язки між сторонами та фінансовий стан боржника до і після операції.
Спеціальні можливості у процедурі банкрутства
Стаття 42 Кодексу України з процедур банкрутства дозволяє господарському суду в межах справи про банкрутство визнавати недійсними правочини або спростовувати майнові дії боржника.
З відповідною заявою може звернутися арбітражний керуючий або кредитор. Перевірці підлягають операції, вчинені після відкриття провадження, а також протягом трьох років, що передували його відкриттю.
Цей період часто називають підозрілим. Закон виходить із того, що перед банкрутством ризик виведення активів і надання переваги окремим особам суттєво зростає.
Підставою для оскарження може бути дострокове виконання зобов’язання, прийняття нового зобов’язання, внаслідок якого компанія стала неплатоспроможною, або відчуження майна за ціною, що не відповідає ринковій.
Окремо Кодекс виділяє безоплатну передачу майна, прийняття зобов’язання без відповідної майнової дії іншої сторони, відмову від власної вимоги, договір із заінтересованою особою та дарування.
Наявність однієї формальної ознаки не повинна замінювати аналіз усіх обставин. Наприклад, сам договір із пов’язаною компанією ще не завжди означає виведення активу. Але він потребує значно уважнішої перевірки ціни, економічної мети та реального виконання.
Підозрілий період не означає автоматичної недійсності
Не кожен договір, укладений протягом трьох років до банкрутства, є незаконним. Підприємство продовжує господарську діяльність, продає продукцію, залучає фінансування та розраховується з контрагентами.
Самої близькості операції до дати відкриття провадження недостатньо. Потрібно показати передбачену законом підставу та вплив правочину на права боржника або кредиторів.
Суд оцінюватиме, чи мала операція розумну ділову мету, чи отримав боржник рівноцінне зустрічне надання, яким був його фінансовий стан і чи могли сторони усвідомлювати наслідки правочину.
Значення має й поведінка контрагента. Якщо покупець не був пов’язаний із боржником, сплатив ринкову ціну та не знав про фінансову кризу, його позиція відрізнятиметься від становища компанії, створеної власником боржника незадовго до передачі активу.
Тому кредитору недостатньо зазначити, що договір укладено «перед банкрутством». Потрібно відтворити економічну картину операції та показати, яким чином вона зменшила можливість погашення боргу.
Правочин можна оскаржити й поза трирічним періодом
Спеціальна стаття 42 КУзПБ діє в межах визначеного підозрілого періоду. Але це не означає, що більш ранній правочин, спрямований на уникнення стягнення, завжди залишається недоторканним.
Операція може бути оскаржена на підставі загальних положень цивільного законодавства, зокрема принципів добросовісності та заборони зловживання правом. У такому разі заявнику потрібно довести фраудаторний характер поведінки без використання спеціальних підстав статті 42.
У лютому 2026 року Велика Палата Верховного Суду зробила важливий для кредиторів висновок: господарський договір, спрямований на уникнення звернення стягнення, може бути оскаржений кредитором, який не був його стороною. Відповідна позиція викладена в постанові у справі № 910/6654/24.
Це дає кредитору можливість реагувати ще до відкриття банкрутства, якщо боржник починає позбавлятися майна після виникнення зобов’язання.
Водночас сам статус кредитора не дає права втручатися в будь-яку господарську операцію боржника. Необхідно показати, що правочин порушує конкретний майновий інтерес і спрямований на унеможливлення виконання.
Коли варто починати пошук активів
Найкращий момент для аналізу — не завершення ліквідаційної процедури, а перші ознаки проблем із виконанням.
Якщо боржник припиняє відповідати, змінює юридичну адресу, переоформлює ліцензії або переносить операційну діяльність на нову компанію, кредитору варто перевірити рух основних активів.
Корисну інформацію можуть містити державні реєстри, фінансова звітність, судові справи, дані про обтяження, корпоративні зміни та документи виконавчого провадження.
Важливо зіставляти події в часі. Окремо продаж нерухомості, зміна директора та поява нового постачальника можуть виглядати звичайними рішеннями. Разом вони іноді показують перенесення бізнесу на іншу юридичну особу.
Особливо показовою є ситуація, коли нова компанія працює за тією самою адресою, використовує те саме обладнання, обслуговує тих самих клієнтів і має спільних працівників, тоді як попередня юридична особа зберігає лише борги.
Такі збіги не є безумовним доказом порушення, але визначають напрям подальшого збору доказів.
Які документи формують сильну позицію
Позов про недійсність не повинен будуватися лише на припущенні про зв’язок сторін. Потрібні докази того, як саме змінився майновий стан боржника.
Для оцінки продажу важливі договір, документи про оплату, звіт про ринкову вартість, банківські виписки та підтвердження фактичної передачі майна. Якщо оскаржується відмова від права вимоги, потрібно показати існування дебіторської заборгованості та реальну можливість її стягнення.
Корпоративні протоколи можуть встановити, хто погодив операцію і якою була заявлена ділова мета. Листування іноді показує, що сторони заздалегідь розуміли ризик стягнення або планували залишити актив у межах однієї групи.
Значення мають і непрямі докази: відсутність у покупця коштів для придбання, повернення грошей продавцем пов’язаній особі, продовження безоплатного користування майном боржником або повторний продаж за значно вищою ціною.
Сильна доказова база поєднує юридичні документи з фінансовою логікою. Суду потрібно показати не просто формальне порушення, а реальний економічний ефект.
Недійсність договору — лише половина справи
Кредитору недостатньо домогтися судового рішення про недійсність правочину. Потрібно забезпечити фактичне повернення майна або його вартості.
За статтею 42 КУзПБ сторона недійсного правочину повинна повернути отримане боржнику. Якщо повернення в натурі неможливе, вона має відшкодувати ринкову вартість майна на момент здійснення операції.
Однак актив може вже перебувати в іншої особи. Він міг бути перепроданий, переданий у заставу, об’єднаний з іншим майном або знищений. Тоді виникає питання про належний спосіб захисту: реституцію, витребування майна, відшкодування вартості чи збитків.
Верховний Суд наголошував, що вимога про недійсність має поєднуватися з механізмом, який реально відновлює майновий стан боржника. Формальне скасування договору без повернення активу не збільшує ліквідаційну масу.
Тому спосіб захисту потрібно визначати після встановлення всього ланцюга переходів майна.
Добросовісний набувач може ускладнити повернення
Якщо майно залишається у першого контрагента боржника, його повернення зазвичай пов’язане з наслідками недійсності договору. Складніша ситуація виникає, коли актив придбала третя особа, яка не знала про попереднє порушення.
Цивільне законодавство захищає добросовісного набувача в низці випадків. Значення має те, як саме майно вибуло з володіння власника, чи сплатив набувач за нього та яким способом воно було придбане.
У постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 917/1500/18 Верховний Суд розглянув ситуацію, коли майно банкрута було придбане добросовісною особою на електронних торгах у порядку виконання судового рішення. Суд дійшов висновку, що за відповідних обставин таке майно користується спеціальним захистом і не може бути витребуване.
Для кредитора це означає, що зволікання з реагуванням створює додаткові перешкоди. Чим довший ланцюг відчужень, тим складніше повернути конкретний актив. У деяких випадках ефективнішою стає вимога про стягнення його вартості або збитків із винних осіб.
Роль арбітражного керуючого та кредитора
Арбітражний керуючий повинен досліджувати фінансово-господарську діяльність боржника, виявляти сумнівні операції та вживати заходів для повернення майна.
Однак кредитору не варто повністю передавати йому ініціативу. Стаття 42 КУзПБ прямо дозволяє кредитору самостійно звернутися із заявою про недійсність правочину.
Це особливо важливо, якщо арбітражний керуючий не має документів, не бачить певного зв’язку між компаніями або необґрунтовано відмовляється від позову.
Кредитор може передати знайдені докази, порушити питання на засіданні комітету, вимагати витребування документів або самостійно ініціювати спір. Водночас потрібно враховувати витрати, перспективи виконання рішення та наявність активів у потенційного відповідача.
Не кожна сумнівна операція виправдовує тривалий судовий процес. Пріоритет варто надавати правочинам, повернення яких здатне суттєво збільшити ліквідаційну масу.
Ризики для контрагента боржника
Проблема фраудаторних правочинів стосується не лише власників банкрута. Контрагент, який придбав актив у фінансово нестабільної компанії, також може опинитися відповідачем.
Особливо обережно потрібно ставитися до операцій із пов’язаними особами, незвично низької ціни, нестандартної форми розрахунку та поспішного оформлення договору на тлі судових спорів із кредиторами.
Покупець має перевіряти не лише право власності продавця, а й економічний контекст. Якщо в реєстрах уже є виконавчі провадження, судові рішення про значні борги або обтяження, посилання на власну необізнаність може бути недостатньо переконливим.
Доцільно документувати ринковість ціни, джерело коштів, переговори та ділову мету придбання. Оплата повинна здійснюватися безпосередньо продавцю за прозорим банківським маршрутом.
Добросовісність — це не лише відсутність формального зв’язку з боржником. Це також розумна поведінка покупця з урахуванням обставин, які він знав або повинен був перевірити.
Зв’язок із субсидіарною відповідальністю
Повернення активів і субсидіарна відповідальність мають різні цілі, хоча можуть застосовуватися в одній справі.
Оскарження правочину спрямоване на повернення конкретного майна або його вартості. Субсидіарна відповідальність дозволяє стягнути недостатню для розрахунків суму з осіб, винних у доведенні компанії до банкрутства.
Спочатку потрібно максимально сформувати ліквідаційну масу: знайти активи, стягнути дебіторську заборгованість та оскаржити шкідливі операції. Лише після цього можна коректно визначити, якої суми все одно бракує кредиторам.
Водночас стаття 42 КУзПБ передбачає, що особи, які вчинили або погодили визначені нею правочини чи майнові дії, можуть нести відповідальність у межах завданих збитків.
Тому невдала спроба виведення активу може мати наслідки не лише для отримувача майна, а й для керівника, учасника або іншої особи, яка погодила операцію.
Висновок
Повернення активів боржника — це не другорядна частина банкрутства, а один із головних способів забезпечити реальне погашення кредиторських вимог.
Кредитору потрібно аналізувати не тільки наявне майно, а й історію його вибуття: хто отримав актив, за якою ціною, чи відбулася оплата та як операція вплинула на платоспроможність компанії.
Трирічний підозрілий період дає спеціальні можливості для оскарження в межах справи про банкрутство. Водночас правочини поза цим періодом також можуть бути поставлені під сумнів на підставі принципів добросовісності та заборони зловживання правом.
Найбільше значення має своєчасність. Якщо актив кілька разів перепроданий і потрапив до добросовісного набувача, повернення стає значно складнішим.
Сильна стратегія кредитора повинна вести не лише до рішення про недійсність договору, а до конкретного економічного результату — повернення майна або його вартості до ліквідаційної маси.
Матеріал має інформаційний характер і не є юридичною консультацією.
