Відновлення України потребуватиме проєктів, масштаби яких складно реалізувати лише за рахунок державних або місцевих бюджетів. Дороги, енергетичні об’єкти, лікарні, житло, системи водопостачання, переробка відходів і міська інфраструктура — усе це потребує не лише капіталу, а й технологій, управлінського досвіду та здатності працювати з довгостроковими ризиками.
Для приватного бізнесу це відкриває значний ринок можливостей. Водночас співпраця з державою ніколи не є звичайною комерційною угодою.
У проєкті публічно-приватного партнерства інвестор має справу не лише з фінансовою моделлю та будівництвом. На результат впливають бюджетні процедури, політичні рішення, регуляторне середовище, публічні інтереси та спроможність конкретного органу влади виконувати взяті на себе зобов’язання.
Саме тому інвестору недостатньо побачити перспективний актив або суспільний попит. Потрібно зрозуміти, чи здатна юридична та фінансова конструкція проєкту витримати роки реалізації, зміну посадових осіб, економічні коливання і сценарії, які на старті ніхто не хотів би вважати основними.
Нові правила для нового етапу відновлення
31 жовтня 2025 року набрав чинності новий Закон України «Про публічно-приватне партнерство». Він замінив попередній закон про державно-приватне партнерство та заклав оновлену модель підготовки й реалізації таких проєктів. Сам перехід від поняття «державно-приватне» до «публічно-приватне» підкреслює, що партнером бізнесу може виступати не лише держава, а й територіальна громада та інші суб’єкти публічного сектору. Закон України «Про публічно-приватне партнерство»
Законодавство передбачає договірну співпрацю, в межах якої приватний партнер може фінансувати проєкт, створювати або реконструювати об’єкт, забезпечувати його технічне обслуговування, управляти ним чи надавати суспільно значущі послуги.
Це значно більше, ніж будівництво об’єкта за державним замовленням.
У звичайній закупівлі бізнес, як правило, виконує визначене завдання та отримує оплату. У ППП приватний партнер часто залишається пов’язаним із проєктом на багато років. Його дохід може залежати від доступності об’єкта, якості послуг, кількості користувачів або платежів публічного партнера. Разом із можливістю отримати довгостроковий дохід він бере на себе частину проєктних, фінансових та операційних ризиків.
Тому ППП варто розглядати не як спосіб отримати державний контракт, а як окрему інвестиційну модель.
Де інвестор може побачити можливість
Публічно-приватне партнерство дозволяє працювати з активами та ринками, доступ до яких у звичайній комерційній моделі може бути обмеженим.
Йдеться про транспортну й енергетичну інфраструктуру, медичні та освітні об’єкти, житлові проєкти, управління відходами, водопостачання, культурну спадщину та інші сфери, де існує сталий суспільний попит.
Для інвестора привабливість таких проєктів може полягати в довгостроковості відносин, можливості працювати з публічними активами та передбачуваному попиті на послугу. У певних моделях джерелом доходу є плата користувачів, в інших — платежі публічного партнера, зокрема плата за експлуатаційну готовність. Можлива й змішана структура.
Особливо важливе значення ППП може отримати у відновленні України. Нове регулювання передбачає спрощений порядок підготовки проєктів відновлення інфраструктури та економіки під час воєнного стану та протягом семи років після його припинення або скасування — за умови включення таких проєктів до відповідних державних або місцевих переліків. Перехідні положення Закону
Це створює для бізнесу можливість не лише постачати обладнання чи виконувати окремі роботи, а й брати участь у повному життєвому циклі об’єкта — від фінансування і будівництва до експлуатації.
Проте велика потреба країни в інвестиціях сама по собі ще не робить кожен проєкт інвестиційно привабливим.
Публічна важливість не дорівнює фінансовій життєздатності
Об’єкт може бути надзвичайно потрібним місту або державі, але не генерувати достатнього доходу для повернення приватних інвестицій.
Це одна з перших речей, які інвестор має відокремити у своїй оцінці: суспільну необхідність проєкту від його здатності обслуговувати борг і забезпечувати прийнятну дохідність капіталу.
Якщо джерелом повернення інвестицій є плата користувачів, потрібно перевірити реальний попит, доступність тарифу для населення, можливі регуляторні обмеження та готовність публічного партнера дозволити необхідне коригування ціни в майбутньому.
Якщо модель передбачає бюджетні платежі, ключовими стають інші питання: хто саме має платити, з якого бюджету, за яких умов виникає платіж і що станеться, якщо необхідні кошти не будуть передбачені або виплачені вчасно.
У презентації проєкту майбутні доходи часто виглядають стабільними. У договорі ця стабільність має бути перетворена на зрозумілі та юридично захищені платіжні зобов’язання.
Найважливіше питання — хто контролює ризик
Успішне ППП не означає, що приватний партнер бере на себе якомога більше ризиків. Правильна модель передає кожен ризик тій стороні, яка справді може ним керувати.
Приватний інвестор зазвичай краще контролює проєктування, будівництво, строки виконання робіт, технічне обслуговування та операційну ефективність. Тому покладення на нього відповідних ризиків може бути логічним.
Але інвестор не контролює своєчасність рішень органів влади, зміну регулювання, виділення бюджетного фінансування, надання землі або дії інших державних установ. Якщо такі ризики без належної компенсації перекладаються на приватного партнера, проєкт стає складно фінансувати, навіть якщо його економічна ідея залишається привабливою.
Особливо небезпечною є конструкція, за якої публічна сторона контролює обставину, але всі фінансові наслідки її настання несе інвестор.
Тому розподіл ризиків потрібно оцінювати не за назвами розділів договору, а за практичними наслідками. Хто заплатить за затримку передачі земельної ділянки? Хто компенсує додаткові витрати через зміну обов’язкових вимог? Чи отримає приватний партнер продовження строків, якщо дозвільна процедура затягнеться не з його вини? Що відбудеться, якщо послуга залишиться суспільно необхідною, але економічно обґрунтований тариф не буде погоджено?
Саме відповіді на ці запитання показують реальний, а не декларативний баланс партнерства.
Публічний партнер також потребує перевірки
У звичайній інвестиційній угоді бізнес ретельно перевіряє контрагента. У ППП цей принцип не втрачає значення лише тому, що іншою стороною виступає держава або громада.
Інвестору важливо з’ясувати, хто саме буде стороною договору, які має повноваження, кому належить майно, хто є його балансоутримувачем і які рішення потрібні для запуску проєкту.
Необхідно також оцінити інституційну спроможність публічного партнера. Чи має його команда досвід реалізації складних інфраструктурних проєктів? Чи підтримується проєкт на рівні всіх органів, від яких залежатимуть земля, дозволи, тарифи та фінансування? Чи не побудована вся взаємодія навколо однієї посадової особи?
ППП може тривати довше, ніж політичний цикл. За цей час змінюються керівники, місцеві ради, уряди та пріоритети. Тому проєкт не повинен залежати лише від політичної волі людей, які перебувають на посадах у момент його запуску.
Домовленості мають бути достатньо міцними, щоб пережити кадрові та політичні зміни.
Земля та дозволи: знайомі ризики у складнішій конструкції
Чимало проєктів ППП пов’язані з будівництвом або реконструкцією. Тому земельні, містобудівні та дозвільні питання часто стають критичними.
Інвестору потрібно розуміти, на якому праві буде використовуватися земельна ділянка, хто і в який строк забезпечує оформлення такого права, чи відповідає територія запланованій функції та які обмеження можуть вплинути на будівництво.
Не менш важливо визначити, хто відповідає за отримання кожного дозволу та хто несе наслідки затримки.
Формулювання про те, що публічний партнер «сприяє» оформленню землі або отриманню погоджень, може звучати позитивно, але майже нічого не означати юридично. Для інвестора важливі конкретні дії, строки, відповідальні особи та наслідки невиконання.
Якщо проєкт не може розпочатися без рішення іншого органу влади, одного загального зобов’язання «співпрацювати» може бути недостатньо.
Воєнний ризик не можна залишати одним абзацом про форс-мажор
Для українських проєктів питання війни неможливо винести за дужки.
Традиційне положення про форс-мажор здебільшого пояснює, чи звільняється сторона від відповідальності за порушення. Але інвестору цього недостатньо. Якщо об’єкт пошкоджено, доступ до нього обмежено або робота зупинилася на тривалий час, проєкту все одно потрібні гроші на відновлення, обслуговування боргу та збереження команди.
Договір має відповідати на значно практичніші запитання. Які саме воєнні події дають право зупинити виконання? Хто несе витрати на охорону та відновлення? Чи продовжується строк договору? Як використовуються страхові виплати? Що відбувається, якщо страхування певного ризику більше не доступне або стає економічно неприйнятним?
Окремо варто передбачити тривалу неможливість виконання. У такому випадку простого звільнення від штрафу буде недостатньо — сторонам потрібен механізм припинення проєкту та справедливого розрахунку.
Новий закон враховує особливості воєнного часу, зокрема допускає перегляд матеріалів підготовки проєкту, якщо відповідний об’єкт знищено або істотно пошкоджено внаслідок російської збройної агресії. Проте конкретний захист інвестора значною мірою залежатиме від умов його договору. Спеціальні положення Закону щодо воєнного стану
Договір має бути готовим до змін
Довгостроковий проєкт неможливо описати так, щоб на десятиліття вперед передбачити кожну обставину.
Змінюються технології, ціни, стандарти безпеки, екологічні вимоги та потреби користувачів. Питання полягає не в тому, чи доведеться змінювати проєкт, а в тому, чи дозволить договір зробити це без конфлікту та втрати його фінансової рівноваги.
Інвестору потрібні зрозумілі механізми зміни обсягу робіт, індексації платежів, компенсації додаткових витрат і відновлення економічного балансу. При цьому свобода сторін змінювати договір ППП не є необмеженою: необхідно враховувати конкурсні умови, законодавчі процедури та ризик оскарження істотних змін.
Надто жорсткий договір може перестати відповідати реальності. Надто загальний — створити простір для односторонніх рішень і спорів. Якість документа проявляється в тому, наскільки передбачувано він дозволяє адаптувати проєкт.
Чи буде проєкт прийнятним для банків
Інвестиційна привабливість і bankability — не одне й те саме.
Проєкт може мати суспільну цінність, сильного оператора та переконливу фінансову модель, але не отримати боргового фінансування через слабкі договірні гарантії.
Кредитори оцінюватимуть стабільність доходу, умови дострокового припинення, компенсацію при розірванні договору, можливість передати права за фінансовими документами та механізм заміни приватного партнера у разі його проблем.
Для концесій закон прямо передбачає гарантії прав кредиторів і можливість укладення прямого договору. Такий договір може закріплювати право кредитора вступити у права та обов’язки концесіонера або погодити його заміну, а також визначати відшкодування у разі дострокового припинення концесії. Стаття 50 Закону — гарантії прав кредиторів
Для інвестора це означає, що переговори з потенційними кредиторами варто починати ще під час структурування проєкту. Якщо вимоги банку з’являться лише після погодження договору ППП, змінити вже сформований розподіл ризиків може бути складно.
Найболючіший сценарій — дострокове припинення
На старті сторони природно зосереджені на тому, як проєкт працюватиме. Проте одним із найважливіших розділів договору є той, що описує, як він може завершитися достроково.
Наслідки не можуть бути однаковими в усіх випадках.
Якщо приватний партнер істотно порушив свої зобов’язання, обсяг компенсації може бути зменшений. Якщо договір припиняється через дії публічного партнера, інвестор очікуватиме повернення вкладеного капіталу, погашення боргу та компенсації інших погоджених втрат. Для форс-мажору або тривалої неможливості виконання може бути потрібна окрема модель розрахунку.
Нечітка формула компенсації створює ризик саме тоді, коли проєкт уже перебуває у кризі, а простір для компромісу найменший.
Тому сторони повинні заздалегідь узгодити не лише підстави припинення, а й склад компенсації, порядок оцінки активів, строки платежу, долю кредиторів та передачу об’єкта.
Що перетворює можливість на інвестиційний проєкт
Публічно-приватне партнерство може дати бізнесу доступ до масштабних довгострокових проєктів і стати одним з інструментів відновлення України. Але самої наявності нового закону, суспільної потреби та зацікавленого органу влади недостатньо.
Для інвестора життєздатний проєкт починається там, де є зрозуміле джерело доходу, реалістичний розподіл ризиків, підготовлений публічний партнер і договір, який захищає вкладений капітал не лише за сприятливого сценарію.
ППП не повинно будуватися на припущенні, що держава гарантує вирішення будь-якої проблеми. Але воно також не повинно перетворюватися на модель, у якій бізнес фінансує публічний актив і водночас самостійно несе всі ризики, включно з тими, які не здатен контролювати.
Справжнє партнерство починається з чесної відповіді на запитання: що контролює кожна сторона, якими ресурсами вона відповідає і що відбудеться, якщо первісний план не спрацює.
Замість висновку
Для України публічно-приватне партнерство — це можливість швидше відновлювати інфраструктуру, залучати приватний капітал і використовувати досвід бізнесу там, де ресурсів публічного сектору недостатньо.
Для інвестора — це можливість увійти в масштабний проєкт із довгостроковою перспективою. Але водночас це готовність працювати на перетині комерційних інтересів, публічного права та суспільних очікувань.
У такій угоді недостатньо запитати, скільки може заробити бізнес. Потрібно також зрозуміти, від кого залежить цей дохід, наскільки захищені платежі, хто нестиме неконтрольовані ризики та як інвестор зможе вийти з проєкту, якщо обставини радикально зміняться.
Добре структуроване ППП не усуває невизначеність. Воно робить її зрозумілою, розподіленою та прийнятною для держави, інвестора і кредиторів.
Саме це відрізняє перспективну публічну ініціативу від проєкту, в який приватний капітал справді готовий увійти.
Наша команда допомагає інвесторам оцінити юридичну та фінансову структуру проєкту, провести due diligence публічного активу, розподілити ризики та підготувати договірну модель, прийнятну для інвестора і його кредиторів.
Ми долучаємося на етапі аналізу можливості, підготовки конкурсної пропозиції, переговорів і фінансового закриття — щоб публічно-приватне партнерство мало не лише суспільну цінність, а й стійку інвестиційну основу.
Матеріал має загальний інформаційний характер і враховує законодавство, актуальне на дату його підготовки. Умови конкретного проєкту потребують окремого правового та фінансового аналізу.
