Віртуальні активи давно вийшли за межі технологічного експерименту. Компанії використовують їх у міжнародних операціях, залученні капіталу, управлінні цифровими правами та створенні нових продуктів. Токенізація, блокчейн і смартконтракти обіцяють швидший рух вартості, менше посередників та доступ до ширшого кола інвесторів.
Однак для українського бізнесу головне питання полягає вже не в тому, чи можна технічно провести операцію. Значно важливіше зрозуміти, які права вона створює, як відображається в обліку, чи зможе банк прийняти пов’язані з нею кошти та як захистити актив у разі спору або втрати доступу.
Технологія може провести транзакцію за кілька хвилин. Юридичні наслідки такої транзакції іноді доводиться встановлювати значно довше.
Правове поле ще формується
Україна ухвалила Закон «Про віртуальні активи» № 2074-IX ще у 2022 році. Він визначає віртуальний актив як нематеріальне благо, яке має вартість, є об’єктом цивільних прав і виражене сукупністю електронних даних.
Проте станом на лютий 2026 року цей Закон ще не набрав чинності. Його запуск пов’язаний із набранням чинності змінами до Податкового кодексу щодо оподаткування операцій із віртуальними активами.
У вересні 2025 року Верховна Рада прийняла за основу законопроєкт № 10225-д, покликаний урегулювати оборот і оподаткування віртуальних активів. Однак проходження першого читання ще не означає завершення реформи.
Для бізнесу це створює перехідний період: операції з віртуальними активами фактично здійснюються, але повноцінна спеціальна система регулювання ринку, авторизації його учасників і оподаткування ще не запрацювала.
Відсутність спеціального режиму не означає, що такі операції перебувають поза законом. До них можуть застосовуватися загальні положення цивільного, податкового, валютного законодавства, правила фінансового моніторингу та норми про бухгалтерський облік. Проблема полягає в тому, що їх застосування не завжди дає бізнесу достатньо передбачуваний результат.
Віртуальний актив не дорівнює грошам
Для компанії критично важливо не ототожнювати криптоактив із традиційними коштами. Віртуальні активи не є гривнею, електронними грошима або універсальним законним платіжним засобом в Україні.
Отримання токенів за товар чи послугу не варто оформлювати так само, як звичайний безготівковий платіж. Необхідно окремо визначити юридичну природу операції, момент виконання зобов’язання, порядок встановлення вартості активу та наслідки різкої зміни його курсу.
Договір має відповідати на практичні запитання: який саме актив передається, у якій мережі, на яку адресу, після якої кількості підтверджень транзакція вважається завершеною та хто несе ризик помилки в реквізитах електронного гаманця.
Без таких умов технічно успішна транзакція може перетворитися на юридичний спір.
Токенізація не замінює оформлення права власності
Однією з найбільш перспективних сфер вважається токенізація нерухомості, корпоративних прав, обладнання, інтелектуальної власності або майбутнього доходу.
Проте цифровий токен сам по собі не передає право власності на реальний актив. Якщо закон вимагає нотаріального посвідчення договору, державної реєстрації права чи внесення змін до реєстру юридичних осіб, запис у блокчейні не замінює цих процедур.
Наприклад, передача токена, пов’язаного з будівлею, не робить його набувача власником нерухомості без належного правочину та державної реєстрації. Токен може підтверджувати право вимоги, участь у доході або інше договірне право, але його зміст має бути чітко зафіксований у юридичній документації.
Тому токенізація починається не зі створення цифрової одиниці, а з визначення того, яке саме право вона посвідчує, хто зобов’язаний його виконати та як інвестор зможе захиститися в суді.
Смартконтракт виконує код, але не вирішує всі спори
Смартконтракти можуть автоматично перераховувати активи після настання визначеної події, розподіляти доходи або блокувати виконання операції, якщо умови не дотримані. Для бізнесу це справді зменшує частину операційних витрат.
Водночас код не завжди може врахувати дефект товару, недобросовісну поведінку сторони, форс-мажор або незаконність самої операції. Помилка в програмному коді також не зникає лише тому, що сторони назвали його смартконтрактом.
Поряд із технічним протоколом потрібен звичайний договір або інша юридична конструкція, яка визначає застосовне право, компетентний суд чи арбітраж, порядок виправлення помилкової транзакції та наслідки втрати ключа.
Особливо важливо встановити, що має перевагу у випадку суперечності між текстом договору та програмним кодом.
Банківський комплаєнс може стати головною перешкодою
Навіть якщо операція є економічно обґрунтованою, проблеми часто виникають на етапі конвертації віртуального активу у традиційні кошти.
Банк або платіжна установа можуть вимагати підтвердження походження активів, історії руху коштів, особи контрагента та економічної мети операції. Транзакції через неперевірені платформи, анонімні гаманці або сервіси з непрозорою структурою власності підвищують ризик блокування платежу чи відмови в обслуговуванні.
Тому AML- і KYC-перевірка має проводитися до операції, а не після отримання запиту від банку. Компанії варто зберігати договори, рахунки, дані про контрагентів, адреси гаманців, підтвердження транзакцій та документи, які пояснюють джерело походження активу.
Для міжнародного бізнесу необхідно також перевіряти юрисдикцію платформи, її ліцензії, санкційні обмеження та правила держави, у якій відбувається обмін або зберігання активів.
Облік і податки не можна відкладати
Поки спеціальне податкове регулювання не набрало чинності, компанії не слід виходити з припущення, що операції з віртуальними активами не оподатковуються.
Ще до їх проведення необхідно визначити економічний зміст операції, момент визнання доходу або витрат, метод оцінки активу та документи, якими підтверджуватиметься його вартість. Окремої уваги потребує облік курсової різниці та результату від подальшого продажу або обміну.
Відсутність погодженого підходу між юридичною, фінансовою та бухгалтерською функціями створює ризик, що одна й та сама операція буде по-різному відображена в договорі, управлінській звітності та податкових документах.
Що це означає для бізнесу
Віртуальні активи можуть бути корисним інструментом, але у лютому 2026 року український бізнес має працювати з ними обережно. Перед запуском проєкту потрібно визначити правову природу активу, перевірити контрагентів і платформу, узгодити договірну модель, підготувати підтвердження походження коштів та заздалегідь вирішити питання обліку й оподаткування.
Найбільшу небезпеку становить не сама технологія, а розрив між швидкістю цифрової операції та готовністю бізнесу пояснити її юридичний і економічний зміст.
Компанії, які зможуть побудувати такий міст між технологією, комплаєнсом і правом, отримають доступ до нових моделей фінансування та цифрових продуктів. Для інших віртуальний актив може залишитися непрозорим записом, який складно конвертувати, облікувати або захистити.
Матеріал має інформаційний характер і не є юридичною консультацією.
