У міжнародному комерційному спорі іноді немає можливості чекати, поки буде сформовано склад арбітражу.
Контрагент готується продати актив, який є предметом договору. Партнер у спільному підприємстві намагається змінити керівництво або вивести кошти. Постачальник погрожує припинити критично важливі поставки. Бенефіціар планує отримати платіж за банківською гарантією, хоча підстави для цього оспорюються. Документи чи цифрові дані, від яких залежить майбутній спір, можуть бути знищені.
У таких ситуаціях навіть декілька тижнів здатні змінити економічний результат справи. Арбітражне рішення, отримане через рік, уже не допоможе, якщо до цього часу спірний актив буде передано третій особі, корпоративний контроль — втрачено, а кошти — виведено до іншої юрисдикції.
Саме для подолання цього часового розриву в регламентах багатьох арбітражних інституцій передбачено механізм надзвичайного арбітра — emergency arbitrator.
Рішення ще до формування складу арбітражу
Emergency arbitrator — це незалежний арбітр, якого інституція призначає для розгляду термінової заяви до того, як буде сформовано основний склад арбітражу.
Його завдання полягає не у вирішенні всього спору. Надзвичайний арбітр не визначає остаточно, хто порушив договір і яка сума підлягає стягненню. Він вирішує інше питання: чи потрібно тимчасово втрутитися, щоб майбутній арбітраж узагалі зберіг практичний сенс.
Залежно від обставин сторона може просити заборонити відчуження певного майна, зупинити реалізацію корпоративного рішення, зберегти чинний порядок управління компанією, утриматися від розірвання договору, забезпечити збереження документів або продовжити виконання критичного зобов’язання до розгляду справи по суті.
Це не спосіб достроково отримати перемогу. Йдеться про тимчасове збереження ситуації, за якої майбутнє рішення ще можна буде виконати.
Швидкість процедури не означає автоматичного задоволення заяви
Процедури emergency arbitration дійсно розраховані на дуже стислі строки.
За Правилами ICC 2026 року надзвичайний арбітр зазвичай призначається протягом двох днів після отримання належної заяви, а рішення має бути ухвалене не пізніше ніж через 15 днів після передачі йому матеріалів. У SCC призначення може відбутися протягом 24 годин, а рішення — протягом п’яти днів. Регламент LCIA передбачає призначення emergency arbitrator протягом трьох днів і ухвалення рішення не пізніше ніж через 14 днів.
Однак швидкість не слід плутати зі спрощеним стандартом доказування.
Заявник повинен переконливо показати, що арбітраж має принаймні попередню компетенцію розглядати спір, основна вимога не є очевидно безпідставною, а загроза має реальний і невідкладний характер. Також оцінюється, чи буде потенційна шкода істотною, чи можна її належним чином компенсувати грошима та чи не створить запитуваний захід непропорційного тиску на іншу сторону.
Практика свідчить, що високий рівень терміновості сам по собі ще не гарантує позитивного результату. За даними SCC щодо рішень 2023–2025 років, із 11 заяв лише дві було задоволено повністю, три — частково, п’ять відхилено, а одну залишено без задоволення через відсутність юрисдикції.
Для бізнесу це важливий сигнал: emergency arbitration потребує не емоційного опису небезпеки, а майже миттєво підготовленої доказової та процесуальної стратегії.
Спочатку потрібно перевірити арбітражне застереження
До підготовки заяви необхідно встановити, чи доступний цей механізм у конкретному спорі.
Emergency arbitrator існує не тому, що сторона вважає ситуацію терміновою, а тому, що відповідну процедуру передбачають погоджені сторонами правила. Значення має обрана арбітражна інституція, редакція її регламенту, дата укладення договору, коло учасників арбітражної угоди та наявність положення про відмову від emergency arbitration.
Наприклад, за Правилами ICC 2026 року процедура не застосовується, якщо сторони прямо відмовилися від неї. Вона також має спеціальні обмеження щодо угод, укладених до запровадження цього механізму, та спорів, що виникають на підставі інвестиційних договорів або законодавства про захист інвестицій.
Складнішими є ситуації з групою компаній. Якщо договір підписала одна юридична особа, а терміновий захід необхідно застосувати до її материнської компанії, бенефіціара або іншого учасника групи, виникає окреме питання щодо меж арбітражної угоди. Корпоративний зв’язок між компаніями сам по собі не завжди дозволяє поширити на них повноваження надзвичайного арбітра.
Тому першою перевіркою має бути не оцінка шкоди, а відповідь на питання: хто саме пов’язаний арбітражною угодою і який регламент регулює процедуру.
Emergency arbitrator чи державний суд
Надзвичайний арбітр — важливий, але не універсальний інструмент. У деяких випадках ефективнішим залишається звернення до державного суду.
Emergency arbitration має очевидні переваги. Спір розглядає нейтральний фахівець, процедура залишається в межах погодженого сторонами арбітражного механізму, а рішення може бути краще адаптоване до складного міжнародного контракту. Це особливо важливо, коли потрібно тимчасово врегулювати виконання договору, зберегти корпоративний баланс або заборонити певні дії стороні спору.
Водночас надзвичайний арбітр не має власного механізму примусового виконання. Він не може самостійно внести запис до державного реєстру, накласти арешт через виконавчу службу або заблокувати банківський рахунок. Для фактичного обмеження розпорядження майном часто потрібне рішення суду тієї держави, де це майно перебуває.
Є й фактор раптовості. У більшості інституційних процедур заява передається іншій стороні, яка отримує можливість висловити свою позицію. Якщо існує ризик, що одразу після повідомлення контрагент виведе кошти або перепише актив, звернення до державного суду без попереднього повідомлення може мати практичну перевагу.
Українське процесуальне законодавство також дозволяє судам вживати заходів забезпечення на підтримку міжнародного комерційного арбітражу. Відповідно до статті 149 Цивільного процесуального кодексу України, сторона справи, переданої до міжнародного комерційного арбітражу, може звернутися по забезпечення позову. Така заява подається до апеляційного суду за місцезнаходженням арбітражу, відповідача або його майна — за вибором заявника.
Тому правильна стратегія нерідко передбачає не конкуренцію, а координацію двох механізмів: emergency arbitrator визначає тимчасові обов’язки сторін у межах договору, а державний суд забезпечує територіально дієвий захист активу.
Обов’язкове для сторін — не завжди примусово виконуване
Регламенти арбітражних інституцій зазвичай встановлюють, що рішення emergency arbitrator є обов’язковим для сторін. Проте його примусове виконання в іншій державі може бути значно складнішим, ніж виконання фінального арбітражного рішення.
Причина полягає у правовій природі такого акта. Надзвичайний арбітр ухвалює тимчасове рішення, яке надалі може бути змінене, скасоване або замінене основним складом арбітражу. Не в кожній юрисдикції воно визнається арбітражним рішенням, що підлягає виконанню за Нью-Йоркською конвенцією.
Це не означає, що процедура позбавлена сенсу. Компанії часто виконують такі рішення добровільно, оскільки їх ігнорування може вплинути на подальшу позицію в арбітражі, розподіл витрат і оцінку поведінки сторони. Основний склад арбітражу також може підтвердити або повторно встановити відповідний захід після свого формування.
Але якщо метою є негайний арешт активу, блокування реєстраційної дії або зупинення платежу третьою особою, ще до подання заяви необхідно перевірити, як саме рішення можна реалізувати в потрібній державі.
Термінова заява готується задовго до спору
Парадокс emergency arbitration полягає в тому, що результат процедури, яка триває декілька днів, часто залежить від роботи, виконаної ще до виникнення конфлікту.
Компанія повинна мати доступ до підписаного договору та всіх його додатків, підтвердження погодження арбітражного застереження, актуальну корпоративну структуру контрагента, історію виконання зобов’язань і належним чином збережене листування.
Коли ризик уже виник, необхідно швидко відокремити припущення від фактів. Повідомлення про продаж майна, зміни в реєстрах, рух коштів, припинення доступу до спільних систем, листування з банком або заяви контрагента мають бути зібрані в чітку хронологію.
Не менш важливо правильно сформулювати сам захід. Вимога «заборонити відповідачу розпоряджатися будь-якими активами» може виявитися надмірною. Натомість заборона відчужувати конкретний актив до певної дати або обов’язок зберегти визначені документи мають більше шансів пройти перевірку на пропорційність.
Паралельно потрібно готувати основний арбітраж. За Правилами ICC, якщо заявник ще не подав запит про арбітраж, він повинен зробити це протягом десяти днів після отримання заяви інституцією, якщо надзвичайний арбітр не визначить інший строк. Терміновий захід не замінює основного провадження і не може існувати окремо від нього необмежений час.
Контроль починається з перших годин конфлікту
Emergency arbitrator не вирішує спір наперед і не гарантує, що актив буде фактично заблокований у кожній юрисдикції. Його цінність в іншому: він дає бізнесу можливість отримати незалежне рішення саме тоді, коли основний склад арбітражу ще не сформований, а зволікання вже створює незворотні наслідки.
Проте звертатися до цього механізму варто лише після перевірки арбітражного застереження, правил інституції, характеру загрози та можливостей виконання майбутнього рішення.
У міжнародному спорі декілька днів можуть визначити, чи залишиться майбутня перемога реальною. Надзвичайний арбітр не замінює повноцінний арбітраж — він купує для бізнесу найдефіцитніший ресурс на початку конфлікту: час.
Матеріал має загальноінформаційний характер і підготовлений для публікації 23 вересня 2026 року. Доступність процедури emergency arbitration, вимоги до заяви та можливість виконання рішення необхідно оцінювати з урахуванням арбітражної угоди, обраного регламенту, місця арбітражу й законодавства держав, у яких перебувають активи.
