Публічно-приватне партнерство в Україні: ризики та можливості для інвестора

Форма партнерства держави та бізнесу через укладання концесійних угод існує в Україні досить давно, але за весь час у нас було укладено лише два великі концесійні договори: концесія морського порту «Ольвія» (Миколаїв) та концесія морського порту «Херсон».
Шляхом прийняття Закону України «Про публічно‑приватне партнерство» № 4510‑IX набрав чинності 31 жовтня 2025 року, який встановив сучасні принципи співробітництва держави і бізнесу у реалізації масштабних інфраструктурних та соціально значущих проєктів, правове регулювання публічно‑приватного партнерства (ППП) значно модернізовано.
ППП дозволяє комбінацію державних і приватних ресурсів для створення, реконструкції чи управління об’єктами, що мають життєво важливе значення для суспільства – від доріг і мостів до лікарень і житлового фонду. Така модель є інструментом залучення приватних інвестицій для подолання бюджетних обмежень і стимулювання економічного зростання в Україні.
Що таке публічно‑приватне партнерство в Україні?
Закон визначає ППП як довгострокове співробітництво між публічним партнером (державою чи територіальною громадою) і приватним партнером (бізнесом), що ґрунтується на договорі та передбачає:
часткове або повне фінансування приватним партнером створення або модернізації об’єкта;
часткове передання ризиків проекту приватному партнеру;
установлення строку реалізації (зазвичай не менше 5 років);
довгострокове використання об’єкта.
Це дає можливість розподілити ризики й відповідальність таким чином, щоб забезпечити реалізацію проєкту, який за власні кошти держави був би складним або неможливим.
Слід звернути увагу, що цей закон визначає здійснення публічно-приватного партнерства як у формі договору ППП, та і шляхом укладення договору концесії.
Відмінності концесії та ППП
Публічно-приватне партнерство (ППП) також передбачає спільне фінансування та управління інфраструктурними об’єктами, проте має кілька ключових відмінностей від концесії:
Форма власності та контроль
Концесія: об’єкт передається інвестору в тимчасове користування; держава зберігає права власності.
ППП: частіше передбачає спільне володіння або створення спеціальної проектної компанії (SPV), де контроль розподіляється між державою та приватним партнером.
Фінансування
Концесія: інвестор фінансує проект переважно за власні кошти або кредитні ресурси.
ППП: часто передбачає змішане фінансування, де держава частково компенсує витрати або гарантує доходи.
Регуляторні вимоги
В обох моделях держава виконує роль контролюючого органу, але у концесії акцент ставиться на виконанні конкретних експлуатаційних умов, а в ППП — на балансі ризиків і доходів між партнерами.
Юридичні можливості для інвестора
1. Правова визначеність і стандартизація
Нове законодавство закріплює чіткі правила взаємодії сторін, критерії відбору проєктів та прозорий механізм укладання договорів ППП, що дозволяє бізнесу планувати інвестиції з урахуванням юридичних гарантій.
2. Розподіл ризиків
Закон передбачає, що ризики реалізації проєкту мають розподілятися між партнерами таким чином, щоб за можливості перенести на приватного партнера ті з них, які він здатен ефективно управляти. Це означає, що частина операційних і будівельних ризиків може бути правомірно прийнята на бізнес, але механізми їхнього розподілу прописуються договірно.
3. Тривалість і стабільність управління
Договори ППП укладаються на довгострокові строки, що дає бізнесу передбачувану основу для планування повернення інвестицій через операційні доходи, орендні платежі чи погоджені розрахунки.
4. Право на використання землі і майна
Закон передбачає механізми передачі земельних ділянок і права забудови, що критично важливо для реалізації капіталоємних проєктів.
Ключові ризики для інвестора
1. Регуляторні та правові ризики
У сфері ППП державні інтереси мають першочергове значення, і зміни в законодавстві або в політиці державних органів можуть вплинути на режим реалізації проєкту або вимоги до виконання зобов’язань. Це означає, що бізнес має враховувати можливі зміни правил гри протягом усього циклу проєкту.
2. Обов’язки щодо інвестицій і ризики відповідальності
Частина ризиків переходить до приватного партнера, включаючи ризики фінансування, реалізації і експлуатації. Недотримання окремих зобов’язань може призвести до санкцій, штрафів, а в окремих випадках — до вимог про компенсацію збитків.
3. Фінансові ризики та довгострокові зобов’язання
Через тривалий строк дії договору ППП бізнес підпадає під ризики економічних коливань, інфляції, змін процентних ставок та вартості ресурсів — усе це може вплинути на фінансову модель проєкту.
4. Взаємодія з державними органами
ППП передбачає тісний контакт із органами влади та місцевого самоврядування — як партнерами. У випадках затримок у прийнятті рішень чи зміни політики це може ускладнювати реалізацію проєкту.
Практичні поради для інвесторів
Уважно розробляти договірні механізми розподілу ризиків, відповідальності і фінансових зобов’язань, включаючи умови особливих обставин, дострокового розірвання та компенсації ризиків.
Передбачати гнучкі механізми адаптації до змін законодавства, включаючи можливість перегляду умов сторін у разі значних економічних змін.
Докладно аналізувати фінансову модель проєкту, враховуючи довгострокові впливи економічних циклів, процентних ставок і вартості ресурсів.
Інвестувати в правове супроводження ще на етапі підготовки проєкту — робота практичних юристів дає бізнесу можливість уникнути типових юридичних пасток та сформувати зручні для себе договірні механізми.
Висновок
Публічно‑приватне партнерство в Україні — це сучасний правовий механізм, який може значно розширити можливості для приватних інвесторів у реалізації великих інфраструктурних проєктів. Водночас ефективна реалізація таких проєктів потребує глибокого юридичного розуміння, чіткого ризик‑менеджменту та професійної правової підтримки.