Постачальник передав товар, покупець сплатив його вартість разом із ПДВ, але податкова накладна не була зареєстрована. У результаті покупець не зміг включити відповідну суму до податкового кредиту та зазнав фінансових втрат.
З комерційного погляду ситуація здається договірною. Сторони пов’язані договором поставки, обов’язок зареєструвати накладну прямо передбачений його умовами, а збитки виникли в межах виконання конкретної операції. Якщо договір містить третейське застереження, природним рішенням може здаватися звернення до обраного сторонами третейського суду.
Однак 8 вересня 2026 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду оприлюднив позицію, яка показує іншу логіку. Суд дійшов висновку, що вимога про відшкодування збитків через нереєстрацію податкової накладної не є спором, який випливає з договору, та не охоплюється третейською угодою.
У справі № 873/49/26 це стало підставою для скасування вже ухваленого рішення третейського суду.
Для бізнесу ця позиція важлива не лише в контексті податкових накладних. Вона порушує ширше питання: чи всі спори між сторонами договору дійсно охоплюються погодженим ними способом вирішення спорів.
Один конфлікт — дві правові площини
Податкову накладну складає та реєструє продавець, однак економічні наслідки її відсутності відчуває покупець. Саме зареєстрована накладна за загальним правилом є підставою для включення відповідної суми ПДВ до податкового кредиту.
Через це в одному конфлікті поєднуються дві площини.
Перша — податкова. Обов’язок скласти та зареєструвати накладну виникає у продавця перед державою безпосередньо на підставі Податкового кодексу України.
Друга — майнова. Через невиконання цього обов’язку покупець може втратити можливість скористатися податковим кредитом і понести реальні фінансові втрати.
Верховний Суд послідовно виходить із того, що включення до договору положення про реєстрацію податкової накладної не змінює правової природи самого обов’язку. Він залишається публічно-правовим, оскільки його джерелом є податкове законодавство, а не домовленість сторін.
Саме тут виникає парадоксальна для бізнесу ситуація. Збитки існують у відносинах між двома компаніями, але порушений обов’язок не вважається цивільним або господарським лише тому, що його повторили в тексті договору.
Чому третейське рішення було скасовано
У справі, яку розглянув КГС ВС, позивач вимагав відшкодування збитків, пов’язаних із неналежною реєстрацією податкової накладної за договором комісії. Третейський суд розглянув вимогу та ухвалив рішення.
Однак державний суд дійшов висновку, що третейський орган вийшов за межі компетенції, яку сторони надали йому своєю угодою.
Вирішальним стало не те, що між сторонами існував договір, а джерело порушеного обов’язку. Оскільки обов’язок зареєструвати податкову накладну виникає з імперативних норм податкового законодавства, спір щодо наслідків його невиконання не був визнаний таким, що випливає з договору.
Отже, самого формулювання про передання третейському суду всіх спорів між сторонами може бути недостатньо. Суд перевірятиме не лише текст застереження, а й правову природу відносин, з яких виникла конкретна вимога.
Рішення третейського суду в цій справі було скасовано не тому, що покупець у принципі не міг вимагати компенсації. Проблема полягала в тому, що спір розглянув орган, компетенція якого його не охоплювала.
У практичному вимірі це означає втрату часу та додаткові витрати. Сторона могла пройти весь третейський розгляд, отримати сприятливе рішення, а потім повернутися до початкової точки через неправильно визначену юрисдикцію.
Чи можна взагалі стягнути такі збитки
Публічно-правова природа обов’язку не залишає покупця без захисту. Верховний Суд раніше визнавав, що невиконання продавцем податкового обов’язку може спричинити майнові збитки контрагенту.
Проте позивач повинен вимагати саме відшкодування реальних втрат і довести всі необхідні елементи відповідальності. Йдеться про неправомірну поведінку продавця, наявність збитків, причинний зв’язок між цією поведінкою та втратою податкового кредиту, а також вину — з урахуванням обставин конкретної справи.
Самої відсутності накладної в Єдиному реєстрі може бути недостатньо. Суд досліджуватиме, чому реєстрація не відбулася та які дії вчинив постачальник.
Якщо продавець не склав накладну, подав її із запізненням або не усунув помилки, причинний зв’язок може бути достатньо очевидним. Складнішою є ситуація, коли реєстрацію зупинив контролюючий орган. У такому випадку важливо встановити, чи подав постачальник пояснення та документи, чи оскаржив відмову і чи використав доступні способи для відновлення реєстрації.
Покупець також повинен підтвердити, що право на податковий кредит справді втрачено, а не лише відкладено. Якщо накладна може бути зареєстрована пізніше та покупець зберігає можливість включити ПДВ до податкового кредиту, питання про остаточний розмір збитків може бути передчасним.
Штраф у договорі та відшкодування збитків — не одне й те саме
Бізнес часто намагається спростити доказування та передбачає в договорі фіксований штраф за несвоєчасну реєстрацію податкової накладної. Здається, що це дозволяє не доводити фактичну суму втрат: достатньо встановити порушення строку та застосувати погоджену санкцію.
Проте судова практика ставиться до такої конструкції критично.
У лютому 2026 року об’єднана палата КГС ВС у справі № 904/2953/24 підтвердила, що включення податкового обов’язку до приватноправового договору не перетворює його на господарське зобов’язання. Відповідно, невиконання такого обов’язку саме по собі не створює підстав для застосування договірної неустойки як відповідальності за порушення господарського зобов’язання.
При цьому вимога про збитки має іншу природу. Вона спрямована не на стягнення наперед погодженого штрафу, а на компенсацію реальної майнової втрати покупця.
Таким чином, пункт договору про штраф та позов про відшкодування збитків не є взаємозамінними інструментами. У першому випадку сторона посилається на погоджену договірну санкцію, у другому — повинна довести фактичний негативний наслідок.
Це робить підготовку позову складнішою, але водночас дозволяє захищати реальний майновий інтерес покупця.
До якого суду звертатися покупцю
Якщо спір виникає між суб’єктами господарювання та стосується відшкодування майнових збитків, його може розглядати державний господарський суд.
Публічна природа обов’язку зареєструвати накладну не означає, що покупець повинен подавати позов до адміністративного суду проти продавця. Адміністративна юрисдикція може бути актуальною для оскарження рішень або бездіяльності контролюючого органу, але майнова вимога одного контрагента до іншого має інший предмет.
У результаті можуть паралельно існувати декілька процесів. Постачальник оскаржує відмову податкового органу зареєструвати накладну в адміністративному суді, а покупець звертається до господарського суду з вимогою про відшкодування збитків.
Результат адміністративної справи може безпосередньо впливати на господарський спір. Якщо буде встановлено, що постачальник своєчасно виконав усі необхідні дії, а реєстрацію незаконно заблокував контролюючий орган, питання вини та причинного зв’язку потребуватиме іншої оцінки.
Тому перед поданням позову покупцю необхідно встановити не лише факт відсутності накладної, а й повну історію її подання, зупинення, відмови та оскарження.
Чи стосується цей висновок міжнародного арбітражу
Постанова у справі № 873/49/26 стосувалася рішення третейського суду, тобто недержавного органу, який діє в межах українського законодавства про третейські суди.
Автоматично переносити цей висновок на кожний міжнародний комерційний арбітраж було б некоректно. Для міжнародної угоди значення матимуть місце арбітражу, застосовне право, формулювання арбітражного застереження та правила відповідної інституції.
Проте принципове питання залишається тим самим: чи охоплює арбітражна угода конкретну вимогу та чи є вона арбітрабельною за застосовним правом.
Якщо сторони міжнародного контракту передають до арбітражу всі спори, які виникають із договору або у зв’язку з ним, таке формулювання зазвичай є ширшим. Але навіть воно не усуває ризику, якщо предмет спору пов’язаний з імперативним податковим регулюванням держави.
Тому компанії не варто виходити з припущення, що будь-яка фінансова вимога до контрагента автоматично належить до компетенції погодженого арбітражу. Це питання потрібно перевіряти до початку провадження, а не після отримання рішення.
Що змінити в договорах
Після нової позиції Верховного Суду недостатньо просто додати до договору фразу про обов’язок постачальника своєчасно реєструвати податкові накладні.
Договір повинен допомагати покупцю контролювати ризик до того, як він перетвориться на судовий спір. Для цього можна пов’язати певну частину розрахунків із належним оформленням податкових документів, передбачити обов’язок постачальника оперативно повідомляти про зупинення реєстрації та встановити порядок передання документів, необхідних для її розблокування.
Водночас механізм утримання платежу має бути пропорційним. Якщо покупець затримує всю вартість поставленого товару через проблему з накладною на значно меншу суму, це може створити вже окреме порушення з його боку.
Сторонам також варто розмежовувати спори. Договірні вимоги щодо оплати, якості або строків поставки можуть охоплюватися третейським чи арбітражним застереженням. Вимоги, пов’язані з публічно-правовими обов’язками, можуть потребувати звернення до компетентного державного суду.
Але навіть максимально деталізоване застереження не може надати третейському суду компетенцію, якої він не має за законом. Саме тому договірне структурування повинно починатися з аналізу допустимих способів захисту, а не з універсальної фрази про передання «всіх без винятку спорів» одному органу.
Висновок
Незареєстрована податкова накладна може перетворити звичайну поставку на складний спір одразу в декількох правових площинах. Покупець втрачає податковий кредит, постачальник може посилатися на дії податкового органу, а погоджене сторонами третейське застереження — виявитися непридатним для розгляду вимоги.
Нова позиція Верховного Суду показує: наявність договору між сторонами ще не робить будь-який їхній спір договірним. Вирішальне значення має джерело порушеного обов’язку та правова природа вимоги.
Для покупця це означає необхідність довести не просто відсутність накладної, а реальну втрату податкового кредиту, поведінку постачальника та причинний зв’язок. Для продавця — обов’язок документувати всі дії, спрямовані на реєстрацію та оскарження її блокування.
Найбільший ризик у таких спорах полягає не лише у втраті суми ПДВ. Бізнес може витратити час і кошти на розгляд у органі, який не мав повноважень вирішувати відповідну вимогу.
Тому судову стратегію потрібно починати не з питання, де зручніше розглядати справу, а з визначення того, який саме обов’язок порушено, які наслідки настали та якого способу захисту вони потребують.
Матеріал підготовлено з інформаційною метою та не є індивідуальною юридичною або податковою консультацією. Юрисдикція, належний спосіб захисту та можливість стягнення збитків визначаються з урахуванням обставин конкретної операції.
